РОЗДІЛ 2
СУЧАСНІ ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗБРОЙНИХ СИЛ КРАЇНИ
2.1. Територіальна організація Збройних Сил країни як предмет
дослідження військового країнознавства
Як вже зазначалося в підрозділі 1.3. дисертаційного дослідження, військова географія є новим напрямом у вітчизняній географічній науці, яка ще не має власного усталеного понятійно-термінологічного апарату та розроблених чітких теоретико-методологічних засад. В її складі найбільш актуальними є питання вивчення з позицій потреб оборони держави її території та зарубіжних країн. Цими питаннями займається військове країнознавство. Саме тому ми вважаємо за доцільно при формульовані головних понять та категорій цієї галузевої географічної науки спиратися на сучасні засадні положення геокомплексології, яка поєднала в собі категоріальний апарат фізичної та суспільної географічної наук. Принципові положення цього напряму географічної науки були окресленні фундатором сучасної наукової школи суспільної географії України - академіком НАН України М.М. Паламарчуком в [42].
Військо, оборонна діяльність та війни як специфічна сфера людської діяль-ності сформувалися разом із становленням самого інституту держави. Будь-які війсь-кові дії проходять у просторі, що зумовлює їх вивчення географією, а виходячи з багатоаспектності цього явища буття, він є складовою об'єкту вивчення комплексної географічної науки - військової географії. Саме тому, перед українською військовою географію, яка, в умовах незалежності України, знаходиться на етапі формування в якості окремої географічної науки, постали важливі теоретико-методичні проблеми формування власного сучасного категоріального апарату на рівні найостанніших кон-цептуальних науково-методичних підходів інших галузевих географічних наук.
Вважаємо за доцільне перед тим, як висвітити методологічні й методичні питання, дати визначення основних понять дисертаційного дослідження. Під ЗС держави ми розуміємо сукупність її офіційних військових формувань. На нашу думку, військове країнознавство вивчає територіальну організацію ЗС певної держави з метою визначення основних аспектів просторового розміщення її системи оборони та ймовірного ведення бойових дій на її території. Саме тому основні завдання військового країнознавства полягають у комплексному просторово-компонентному аналізі територіальної організації ЗС; дослідженні ступеня використання інтеграль-ного потенціалу країни для потреб оборони та ведення бойових дій; визначення значення різних чинників, що впливають на його використання; а також вивчення центрів, з яких керують ЗС держави та розміщенням відповідних об'єктів по її території. Одним із головних завдань військової географії є вивчення впливу розвитку держави на її ЗС, через розкриття суті територіальної та галузевої структур її гос-подарства. Дуже важливим питанням є виявлення чинників просторового розгортан-ня відповідних заходів з оборони та їх зв'язку з основними світовими політико-еконо-мічними процесами. Така велика увага саме вивченню територіальної організації вик-ликана тим, що вона є предметом вивчення економічної і соціальної географії [42, c. 9].
Зважаючи на те, що у спеціальній науковій літературі не має визначення поняття "територіальна організація військового комплексу держави", ми, спираючись на відпо-відні напрацювання щодо територіальної організації суспільства і виробництва Е.Б. Алаєва [1, с. 191], І.О. Горленко [18, с. 19], В.В. Кістанова [56], М.М. Паламарчука [41, с. 6; 42, с. 9-10, 96-102], Г.П. Підгрушного [44], О.І. Шаблія [61, с. 110], дали власне визначення цієї фундаментальної категорії військової географії. Територіальна організація ЗС держави - динамічний стан розподілу територіальних форм організації її війська та системи оборони за таксонами географічного поділу, що об'єднані керуванням в єдину систему. Сутність територіальної організації, як зазначає академік НАН України М.М. Паламарчук [42, c. 9], можна розкрити лише вивчивши функ-ціонування відповідних територіальних структур.
Спираючись на [42, c. 98-102; 57, с. 51-78] ми пропонуємо наступні форми територіального зосередження ЗС держави, що утворюють її територіальну організацію: пункти (наявність одного об'єкту окремого виду військ); центри (наяв-ність кількох об'єктів окремого виду військ); вузли (наявність штабу вищого територіального та оперативного управління і кількох об'єктів окремого виду військ); ядра - вузол, де знаходиться командування, якому підпорядковані військові об'єкти, що розміщенні в інших дискретних елементах відповідного континуального елемента територіальної організації; кущі (поєднання вузлів і пунктів та/чи центрів, що підпорядковані відповідному командуванню, яке знаходиться в ядрі) та компактний (поєднання розміщених у межах певної одиниці територіального поділу виду військ пунктів, центрів, вузлів та/чи кущів, що керуються з відповідного командування, яке знаходиться у вузлі) і дисперсний район (розміщення у межах певної одиниці територіального поділу виду військ пунктів, центрів, вузлів та/чи кущів, що підпо-рядковані різним командуванням). У залежності від того скільки функцій виконує кожна із перерахованих форм територіального зосередження ЗС держави їх поді-ляють на моно- і поліфункціональні елементи територіальної організації.
Для вірного розуміння територіальної організації слід вивчити вплив най-важливіших чинників на її розвиток. Саме тому є важливим дослідження інтег-рального потенціалу держави, тобто сукупності її ресурсів, що можуть бути вико-ристані у національній економіці з урахуванням тенденцій науково-технічного прогресу [18, с. 52]. Не менше значення має й комплексне географічне положення держави. Саме тому для правильного відбору відповідних методів наукового дослідження необхідно спочатку визначити його основні методологічні підходи.
Методологічні підходи військової географії зумовлені суттю об'єкту цієї гео-графічної науки, а відбір конкретних м