Розділ 2. Методологічна роль біоетики в вирішенні протиріч між соціумом та природою
922.1. Специфіка прояву коеволюції суспільства та природи
на сучасному етапі
922.2. Методологічна функція біоетики в осмисленні коеволюції
суспільства та природи1142.3. Аксіологічна роль біоетики у формуванні ноосферного мислення
137Висновок158Література161
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Одним із головних напрямків постнекласичного етапу розвитку науки став пошук оптимальної стратегії розвитку системи "суспільство-природа", спрямованої на гармонізацію відносин між її основними елементами. Це пов'язано із зростаючою ймовірністю руйнування підвалин людського буття в умовах глобальної кризи. Сучасна криза є фактично кризою культури й цивілізації, і вона може бути переборена на основі формування біоетичного світогляду, який визначає можливість виходу з кризи через шлях побудови нових когнітивних репрезентацій, що включають у себе інші ціннісно-нормативні відносини, які дозволяють перебороти протиставлення між людством і біосферою, парадоксальний антагонізм "ноосфера-біосфера". Для цього необхідно виробити новий коеволюційний підхід до взаємодії соціуму і природи.
Отже, починаючи з 1970-х років виникла необхідність трансформації основних парадигм існування і розвитку науки шляхом її етизації. Саме в цей час відбувається повернення до етичної проблематики у філософії науки, що було детерміновано розвитком як філософії, так і наукового знання. Формування нового напрямку - етики науки створило не лише проблемне поле і спосіб взаємодії науки та філософії, а й нову ноосферну науку - біоетику.
Біоетика в цей час стає "експертом" стану суспільних відносин і таким "критиком", який характеризується необхідною для цього інтелектуальною незалежністю і здатністю давати етичну оцінку наявних ситуацій, наприклад, через практику діяльності біоетичних комітетів.
У проблемне поле розвитку ідей біоетики входять: спроби обґрунтувати нові підходи до осмислення феномену коеволюції людини та природи, визначити специфіку взаємовідносин у системі координат "людина - природа", створити власні біоетичні концепції оптимальної взаємодії людини і природного середовища. Разом з тим на формування проблематики біоетики великий вплив має усвідомлення людиною ноосферного буття - буття розуму і духу людини, сфери життєдіяльності земної цивілізації, яка безупинно розширюється в просторі й у часі, ядром якої є біосфера. Життєдіяльність земної цивілізації досягається коеволюцією соціуму та природи, яка корегується сталим розвитком і гармонією всередині суспільства.
У межах біоетики ці ідеї виявляють свій потенціал у комплексному аналізі програм дій заради радикальних змін у суспільстві на користь збереження природи, підвищення якості людського життя, оптимізації параметрів суспільного розвитку, а також створення певної біоетичної методології.
Застосування біоетичної методології дозволяє реформувати освіту. Вона спирається на ідеї цілісності, але не в дусі традиційного дисциплінарного розуміння фундаментальних наук, а переходу її в міждисциплінарну стадію постнекласичної науки, що забеспечує цілісне бачення природи, людини і суспільства в контексті міждисциплінарного діалогу. Біоетична освіта повинна нести не тільки традиційну функцію переданя соціального досвіду, але більшою мірою превентивну функцію - підготовки людини до життя в епоху криз. Отже, біоетика формує такі методи та принципи, які дозволять модифікувати, переінтерпретувати норми й цінності наукового пізнання людини стосовно структури постнекласичного світогляду.
Аналізуючи проблему біоетики в осмисленні коеволюції суспільства та природи, ми обґрунтовуємо уявлення про можливість коеволюційної парадигми скорегувати і розширити розуміння деяких аспектів біоетичного світогляду на основі таких принципів: гармонії людини з природою, збереження розмаїтості природи, людини і культури, діалогічності розвитку, ненасильства і пошуку компромісу. Таким чином, концепція коеволюції суспільства та природи вносить істотний вклад у становлення біоетики.
Актуальність теми дисертаційного дослідження обумовлена прагненням дисертанта розв'язати проблеми біоетики, виявити методологічне значення біоетики в осмисленні коеволюції суспільства та природи.
Ступінь наукової розробки проблеми.
Як одну з перших історичних форм вироблення людиною етичного ставлення до світу та своєї діяльності у ньому ми виділяємо праці такого мислителя, як Гіппократа, що створив професійну лікарську етику, на принципах і нормах якої засновані сьогоднішні принципи медичної біоетики.
Загальнокультурне, етико-гуманістичне ставлення до наших "братів менших" характерне для представників ліберального індивідуалізму - Т. Гоббса, Дж. Локка та утилітаризму - Дж. Мілля, І. Бентама. Отже, предмет біоетики змінюється - відбувається його розширення та поглиблення.
Велике значення для становлення біоетики має етика А. Швейцера, яка характеризується універсалізмом і глобальністю, основний її напрямок - пошук виходу з духовної кризи XX століття.
Один з перших духовних витоків біоетики пов'язаний з українською та російською етико-філософською думкою, спрямованою на усвідомлення самоцінності життя, його морального висвітлення як фундаментальної цінності, наповненої духовним змістом (М.О. Бердяєв, В.І. Вернадський, О.О. Любищев, П.О. Кропоткін, М.К. Реріх, В.С. Соловйов, М.Ф. Федоров, С.Л. Франк).
Аналіз витоків біоетики буде неповним без досліджень етичних ідей західноєвропейських мислителів. В основі їх праць лежить особливе ціннісне сприйняття життя. Найважливішими філолофсько-релігійними, філософськими і гуманістичними вченнями у даному контексті, на наш погляд, виступають біологізм Ф. Ніцше, інтуїтивізм А. Бергсона, феноменологія та екзистенціалізм.
В ході формулювання та розвитку концепцій біосфери та ноосфери (В.І. Вернадський, В.С. Данілова, Е. Леруа, М.М. Мойсєєв, Ю.В.Олєйников, О.О. Оносов, П. Тейяр де Шар