РОЗДІЛ 2
СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК МІКРОБІОЛОГІЧНОЇ НАУКИ В УКРАЇНІ
(КІНЕЦЬ ХІХ - 20-ТІ РР. ХХ СТ.)
Першим дослідником, який побачив мікробів завдяки власно сконструйованому ним мікроскопу, був голландець Антуан Левенгук (1632-1723). Майже півтора століття по тому вчені продовжували вивчати їх розповсюдження та морфологію, не розуміючи їх справжньої роли у житті нашої планети. Мікробіологія як наукова дисципліна сформувалася лише у другій половині ХІХ століття, після того як французький вчений Луї Пастер (1822-1895) довів мікробну природу бродіння (1857), а згодом - мікробне походження заразних хвороб (1868). Виходячи з вірної концепції про те, що мікроорганізми виступають специфічними агентами трансформації речовин, він заклав не тільки теоретичні підвалини мікробіології, а й започаткував її основні напрямки: медичний, ветеринарний, промисловий. Він озброїв людство надійними засобами боротьби з інфекційними хворобами шляхом вакцинації.
Проте отримані Л.Пастером результати повинні були відтворюватися зусиллями широких верств дослідників і практиків. І тут у пригоді стали прості і надійні мікробіологічні методики, розроблені німецьким вченим-лікарем Робертом Кохом (1843-1910). Отже, тепер було беззаперечно доведено, що мікроби - це збудники хвороб, але що відбувається при зараженні між збудником і організмом хазяїна? Чому зустрічаються люди, що не хворіють навіть під час жорстоких епідемій? Відповідь на ці запитання дала теорія імунітету, запропонована нашим співвітчизником Іллею Іллічем Мечниковим (1845-1916), який працював у той час в Одесі, і розроблена ним пізніше впродовж його перебування в Парижі, в Інституті Пастера.
Отже, творцями мікробіології як самостійної галузі науки, зі своїми теоретичними засадами та власними методами дослідження, стали троє вчених із різних країн Європи. І кожен з них намагався поділитися отриманими результатами з усіма бажаючими, для чого в Парижі та Берліні були створені три великі міжнародні наукові школи: фізіологічна Пастера, морфологічна Коха та імунологічна Мечнікова. В цих школах проходило стажування чимало наших співвітчизників: М.Ф.Гамалія, Л.О.Тарасевич, І.Г.Савченко, О.Д.Павловський, Д.К.Заболотний, С.В.Коршун, С.І.Златогоров, Я.Ю.Бардах, Б.І.Клейн, П.Н.Діатроптов, В.І.Недригайлов, Ф.Ф.Скшиван, С.І.Штейнберг, К.Е.Добровольський та ін. Набуті знання, цікаві наукові ідеї вони привозили на батьківщину, де починали розробляти засади мікробіології, подальший розвиток якої відбувався досить бурхливо в різних країнах світу, зокрема на території нинішньої України, де утворилися три крупних мікробіологічних центра.
Виникнення першого з цих центрів, харківського, пов'язане з ім'ям Л.С.Ценковського, який, ставши в 1872 р. професором ботаніки Харківського університету, приділяв чимало уваги дослідженням світу невидимих істот. Важлива серія його робіт присвячена висвітленню як корисної, так і шкідливої ролі мікроорганізмів у технології харчових виробництв. Але найвагомішим внеском у становлення мікробіологічної науки можна вважати його праці по вивченню хвороб сільськогосподарських тварин. Відгородивши маленький куточок свого кабінету на кафедрі ботаніки, він організував першу вітчизняну бактеріологічну лабораторію, де в 1883 р. отримав оригінальні зразки протисибіркової вакцини, що не поступалась пастерівській. Масштабне випробування вакцини Ценковського показало її високу ефективність для овець і коней [59]. До наукової школи Ценковського в галузі ветеринарної мікробіології, яку він заснував у Харкові, можна віднести В.К.Високовича, О.П.Шалашникова, І.Й.Гордзялковського, І.М.Садовського, П.Воскресенського. У 1887 р. з ініціативи Харківського медичного товариства в Харкові почала працювати Харківська бактеріологічна станція. З 1889 р. її перейменували у Пастерівський інститут, який очолив В.К.Високович, а коли він у 1895 р. переїхав до Києва, його справу продовжили учні - В.І.Недрігайлов, Г.Я.Острянін, С.В.Коршун.
Одеса, велике приморське місто, куди прибували кораблі з усього світу, була воротами проникнення небезпечних захворювань, тому переважна більшість досліджень, проведених в одеському мікробіологічному центрі, стосувалася питань епідеміології. Першою установою цього міста, що уславилась роботами в галузі епідеміології, стала Одеська міська лікарня. Тут працювали такі корифеї медичної науки, як М.І.Пирогов, М.В.Скліфосовський, Г.М.Мінх, М.Ф.Гамалія, Й.Й.Мочутковський. Саме тут у 1874 р. Г.М.Мінх поставив свій уславлений досвід з самозараження тифом, який повторив на собі Й.Й.Мочутковський, завдяки чому наші вчені майже на 40 років випередили світову науку у розумінні природи тифу. В Одесі на VII Російському з'їзді природознавців і лікарів вперше виступив І.І.Мечников з викладенням основних положень теорії імунітету (1883), тут він разом з М.Ф.Гамалією та Я.Ю.Бардахом організував першу в Росії Пастерівську станцію (1886). Після І.І.Мечникова завідування станцією перейшло до М.Ф.Гамалії (1887-1888), який зайнявся удосконаленням та пристосуванням пастерівського методу лікування сказу до місцевих умов. В стінах цієї установи розпочинав свій творчий шлях молодий дослідник Данило Заболотний.
На Одеській бактеріологічній станції проводилися дослідження не тільки з лікування сказу. Одним із завдань її співробітників стала розробка методів боротьби з сибіркою, яка наносила значної шкоди економіці півдня Росії. Були організовані масові щеплення худоби для запобігання поширення сибірки, проводилося вивчення етіології цього захворювання. У 1888 р., вивчаючи холероподібне захворювання свійських птахів на Одеському ринку, М.Ф.Гамалія виділив від пташенят холероподібний вібріон, названий ним "вібріоном Мечникова".
У 1888-1890 рр. Одеською бактеріологічною станцією завідував Я.Ю.Бардах (1857-1929). З 1890 р. він проходив стажування у Пастера в Парижі та у Коха в Берліні. Повернувшись до Одеси, він у дослідах на тваринах отримав активну протидифтерійну сироватку (1893), вивчив її лікувальні та профілактичні властивості і захист
- Київ+380960830922