РОЗДІЛ 2
СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ІНТЕРОГАТИВІВ СУЧАСНОЇ ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ
2.1. Необізнаність мовця та її актуалізація в питанні.
Основою інтерогатива служить усвідомлення мовцем необізнаності про ті чи інші
аспекти дійсності, яке в поєднанні з наміром ліквідувати її породжують питання.
Саме цей компонент, ідея пошуку, складає основу інваріанта питального речення,
бо, як відомо, формально-питальній структурі властиво вносити цей компонент до
семантики речення незалежно від його іллокутивної спрямованості [78, c.78]
“Стан необізнаності” є , як вважає Д.Вундерліх, однією з найважливіших
особливостей мовленнєвого акту питання, який відрізняє питальне речення від
спонукального” [220, c. 139].
Фундаментальне значення цієї складової питання відмічається О.Г.Почепцовим, за
визначенням якого “питання – це констатація мовленнєво-відзначеного незнання, у
протилежність до мовленнєво-невідзначеного незнання” [133,c.85].
Одне з основних напрямків теорії питальності, а саме епістемічно-імперативне,
яке було розроблено Л.Оквістом і поширено Я.Хінтікою [158, c.347], трактує
питання як прохання про усунення пробілу в знаннях мовця, що стає можливим
шляхом заповнення інформаційної лакуни. Способи заповнення, що визначаються
екстралінгвальними факторами опосередковано через форму питання, можуть бути
покладені в основу класифікації питальних речень.
Відомо, що ступінь обізнаності того, хто ставить питання, може бути різною: від
повного незнання (Qи’est-ce que c’est?) до досить адекватного уявлення про
предмет питання, яке лише треба підтвердити (Est-ce que Pierre est parti pour
Paris?).
Перефразовуючи У.Бубліца, можна сказати, що ставлячи питання, мовець повідомляє
не лише про те, що він не знає, а й те, що йому відомо [176, c. 267]. У цьому
ракурсі “номінативна типологія питальних речень може базуватися на аналізі
постійно змінюваного об’єму означального (ситуація інформаційного пошуку), де в
центрі уваги опиняється інформативний аспект ситуації, що показує ступінь
обізнаності про неї мовця” [176, c.321].
Таким чином, необізнаність мовця, яка складає основу питання і яка не є разом
із тим лінгвістичною категорією, при перенесенні до лінгвістичної площини
отримує втілення у вигляді інформативної наповненості питання [6].
Треба зауважити, що велику роль відіграє інтерактивний аспект засвоєння
інформації [196]. Ось чому важливим є не просто обмінюватися інформацією, але й
намагатися виробити спільний смисл, а це можливо за умови, що інформація є
зрозуміла, прийнята, усвідомлена всіма учасниками комунікативного процесу, де
реально надані єдність діяльності, спілкування, пізнання [210].
Комунікативний вплив як результат обміну інформацією стає можливим лише тоді,
коли людина, яка спрямовує інформацію (комунікатор) і людина, яка її сприймає
(реципієнт), володіють єдиною системою кодування і декодування [18].
Ідентичними мають бути не лише лексичні й синтаксичні системи, але й однакове
розуміння ситуації спілкування, спільний енциклопедичний фонд знань, тощо.
2.2. Питальність у структурі інформації.
На наш погляд, інформація містить у собі декілька планів, шарів. Перший пласт –
це інформація загальнобуттєвого типу, якою володіє людина. Така інформація є
різною у всіх, наприклад, енциклопедична інформація дитини відрізняється від
інформації такого типу дорослого, молодої особи від літньої людини. Проте, вона
включає певні спільні базові знання у всіх носіїв певної культури, середовища.
Наприклад, загальні уявлення про картину світу, знання традицій, звичаїв, які
складають фоновий шар інформації. Звичайно, загальні знання цього плану
проходять крізь призму власного світосприйняття кожного індивіда, доповнюються
іншими видами знань, спеціальними й ситуативними [21].
Наступний пласт – це інформація, що пов’язана з певною компетенцією
(соціально-професійною, особистісною). Цей шар інформації є більш актуальним
для кожної особи. Людина отримує інформацію другого типу через загальну і
професійну освіту, практичну діяльність, власний досвід. Цей шар інформації
більш індивідуалізований і спеціалізований.
Останній тип – це пласт ситуативної інформації, що є пов’язаним з певною
ситуацією спілкування, ситуацією, в якій дана інформація отримується. Даному
різновиду інформації властива прив’язаність до певної ситуації, власне
переживання дійсності індивідом із значущою роллю сприйняття. Проте, останній
різновид інформації не є можливим без існування значного пласта інформації
енциклопедичного характеру.
Отже, можна відмітити, що існує:
- інформація загальна, енциклопедична;
- інформація, пов’язана з набором певних спеціалізованих знань, компетенцій;
- інформація, знання, отримані власним досвідом;
- конкретні ситуації, актуалізація набутих та отримання нових.
Треба відмітити, що питання виникають завжди з приводу чогось, лише коли є
певний референт або його ознаки, про які запитується [49, c.45].
Отже, виходячи з цього, у людини можуть виникати питання, пов’язані з
отриманням:
- енциклопедичної інформації (загальних знань)
- вузькопрофесійної або експертної інформації (спеціалізованих знань)
- ситуативної обізнаності (актуалізованих знань)
Установлено, що інформація одержується різними шляхами:
- шляхом навчання (дитина від батьків, потім у школі, ВУЗі і т. ін. )
- власним досвідом: практичної, виробничої діяльності, суспільної взаємодії.
Процес одержання базової інформації відбувається впродовж усього життя, але
основний найбільш плідний накопичувальний період – це дитинство та молодість.
Саме в процесі виховання й освіти активно використовуються мінімальні
інтерогативно-відповідні єдності (інтерогативно-респондентні пари) [68].
Найбільш
- Київ+380960830922