Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини: підстави кримінальної відповідальності.

РОЗДІЛ 2
ПОРУШЕННЯ ВСТАНОВЛЕНОГО ЗАКОНОМ ПОРЯДКУ ТРАНСПЛАНТАЦІЇ ОРГАНІВ АБО ТКАНИН ЛЮДИНИ
(аналіз складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 143 КК України)
Єдиною і достатньою підставою кримінальної відповідальності є склад злочину, тобто сукупність усіх об'єктивних та суб'єктивних ознак (елементів), які визначають суспільно небезпечне діяння як злочинне [258, с. 16; 126, с. 485; 146, с. 6; 125, с. 8; 220, с. 43]. Конкретні склади злочинів передбачені законом про кримінальну відповідальність. В диспозиціях статей Особливої частини КК описуються їх індивідуалізуючі ознаки, які відрізняють один склад злочину від іншого [34, с. 48, 49]. Враховуючи, що ст. 143 КК містить п'ять частин, для дослідження проблеми кримінальної відповідальності за порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини попередньо необхідно з'ясувати, скільки окремих злочинів передбачено цією статтею. В науковій літературі з цього приводу єдиної думки не існує. Так, М.І. Хавронюк зазначає, що об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 143 КК, може проявлятись у чотирьох формах, отже автор розглядає незаконну трансплантацію як один (єдиний) злочин з різними формами об'єктивної сторони [164, с. 307]. На думку В.О. Глушкова, ст. 143 КК передбачає три окремих склади злочинів: порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ч. 1); вилучення у людини шляхом примушування або обману її органів або тканин з метою їх трансплантації (ч. 2) та незаконну торгівлю органами або тканинами людини (ч. 4) [162, с. 101-104]. Схожу позицію займає також і М.Й. Коржанський [99, с. 182]. На наш погляд, переконливішою є точка зору П.П. Андрушка та Г.В. Чеботарьової [289, с. 75; 161, с. 294], згідно з якою форми описування діянь, передбачених у ст. 143 КК, дають підстави для моделювання чотирьох самостійних складів злочинів:
1. Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ч. 1 ст. 143 КК);
2. Вилучення у людини шляхом примушування або обману її органів або тканин з метою їх трансплантації (ч. 2 ст. 143 КК);
3. Незаконна торгівля органами або тканинами людини (ч. 4 ст. 143 КК);
4. Участь у транснаціональних організаціях, які займаються діяльністю, передбаченою частинами другою, третьою чи четвертою ст. 143 (ч. 5 ст. 143 КК);
Такий висновок зумовлений тим, що наведені склади злочинів суттєво відрізняються між собою об'єктивними та суб'єктивними ознаками15.
Крім самостійних складів злочинів, ст. 143 КК передбачає також дві кваліфікуючі ознаки: вилучення у людини шляхом примушування або обману її органів або тканин з метою їх трансплантації, вчинене щодо особи, яка перебуває в безпорадному стані (ч. 3); вилучення у людини шляхом примушування або обману її органів або тканин з метою їх трансплантації, вчинене щодо особи, яка перебуває в матеріальній чи іншій залежності від винного (ч. 3); та одну особливо кваліфікуючу ознаку: дії, передбачені частинами другою, третьою чи четвертою ст. 143 КК, вчинені за попередньою змовою групою осіб (ч. 5).
З'ясувавши структуру ст. 143 КК, можемо перейти до аналізу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 143 КК.
2.1. Об'єкт порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини
Проблема об'єкта злочину є однією з основних у науці кримінального права, тому її правильне вирішення має надзвичайно важливе теоретичне і практичне значення. Саме об'єкт дозволяє розкрити соціальну сутність злочину, встановити його суспільно небезпечні наслідки, сприяє правильній кваліфікації діяння, а також відмежуванню його від суміжних суспільно небезпечних посягань. Об'єкт відіграє істотну роль і для визначення самого поняття злочину, значною мірою впливає на зміст його об'єктивних та суб'єктивних ознак, є вихідним при кваліфікації злочинів та побудові системи Особливої частини КК [111, с. 89], лежить в основі криміналізації та декриміналізації суспільно небезпечних діянь, визначення їх тяжкості, відмежування злочинів від інших правопорушень, впливає на формування санкцій статей КК та на міру покарання, яка призначається винному [187, с. 71].
Враховуючи надзвичайну важливість, складність та фундаментальність проблеми об'єкта злочину, відомі криміналісти минулого та сучасності присвятили їй чимало наукових статей, монографій, дисертаційних досліджень.
Зокрема, такі видатні представники вітчизняної науки кримінального права дореволюційного періоду, як Л.С. Бєлогриць-Котляревський, О.Ф. Кістяківський, Г.В. Колоколов, С.В. Познишев, П.П. Пусторослєв, М.Д. Сергієвський, В.Д. Спасович, М.С. Таганцев, І.Я. Фойницький та інші зробили значний внесок в розробку вчення про об'єкт злочину.
Так, Л.С. Бєлогриць-Котляревський був прихильником нормативної теорії об'єкта злочину і вважав, що злочин перш за все порушує закон, або точніше правову норму, яка регулює відносини людей. Крім того, злочин, порушуючи правову норму, тобто абстрактні заборони або веління закону, разом з тим порушує реальні блага або інтереси, для охорони яких ці норми існують. Порушуючи норму "не вкради", злодій разом з тим руйнує належне комусь майнове благо. Таким чином, на думку автора, об'єктом злочину з формальної сторони є правова норма, а з матеріальної - ті життєві інтереси або блага, які цими нормами охороняються [13, с. 161].
Цю доктрину підтримував М.Д.Сергієвський, який також вбачав двояку спрямованість злочину на порушення норми закону і посягання на інтереси співжиття або, по-іншому кажучи, посягання на правопорядок. "Таким чином, - зазначав М.Д.Сергієвський, - виникає якби подвійний об'єкт злочинних діянь: по-перше, в якості об'єкта вбачається, насамперед, безпосередній предмет посягання, а за тим, по-друге, абстрактний інтерес всього співжиття, який порушується невиконанням відповідного припису закону. Тільки поєднання обох моментів утворює поняття об'єкта, разом з тим обґрунтовує