РОЗДІЛ 2
КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА СТВОРЕННЯ НЕ ПЕРЕДБАЧЕНИХ ЗАКОНОМ ВОЄНІЗОВАНИХ
АБО ЗБРОЙНИХ ФОРМУВАНЬ
2.1. Об'єкт злочину
У ч. 1 ст. 2 КК України вперше нормативно закріплено положення про те, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Під складом злочину в науці кримінального права розуміють передбачену кримінальним законом сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, що характеризують вчинене особою суспільно небезпечне діяння як конкретний злочин [306, с. 60]. Слід указати, що виділення об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта та суб'єктивної сторони будь-якого складу злочину є умовною класифікацією, бо, як вірно зазначає В. О. Навроцький, умовність виділення чотирьох елементів складу злочину та і в цілому його самого підтверджується тим, що окремий елемент і навіть ознака складу може визначатися не однією, а кількома фактичними ознаками одночасно або стосуватися як об'єктивної, так і суб'єктивної сторони ?207, с. 49?.
Керівне місце об'єкта в системі елементів складу злочину та юридична традиція зумовлює необхідність розпочати аналіз складу злочину, що досліджується, саме з об'єкта.
Узагалі вчення про об'єкт злочину у кримінальному праві України є одним з головних і найбільш складних його питань. Об'єкт злочину займає найважливіше місце серед елементів, з яких складається склад злочину. Від визначення об'єкта злочину залежить правильність рішення про злочинність або не злочинність діяння, відмежування його від інших злочинів, кваліфікації та відповідальності суб'єкта, що вчинив це діяння.
Визначенням об'єкта злочину займалися і займаються сьогодні багато видатних юристів, отже існує багато точок зору, щодо цього питання.
Н. С. Таганцев, який один із перших почав вивчати питання відносно визначення об'єкта злочину, вважав, що об'єктом злочину є юридична норма в її реальному бутті ?288, с. 47?.
На думку С. Б. Гавриша, під об'єктом злочину необхідно розуміти блага, що охороняються кримінальним правом ?35, с. 65?.
Як зазначає В. М. Трубников, первинним об'єктом злочинного посягання є суспільні відносини, які він називає "соціальною оболонкою", а вторинним об'єктом - блага, цінності, сферу життєдіяльності, що знаходяться всередині соціальної оболонки [310, с. 82].
Є. В. Фесенко визначає, що під об'єктом злочину є цінності, під якими необхідно розуміти різноманітні об'єкти матеріального світу, у тому числі і саму людину, які мають суттєве позитивне значення для окремих осіб, соціальних груп і суспільства в цілому [344, с. 7; 345, с. 75].
На думку В. П. Ємельянова, об'єктом злочину необхідно вважати сфери життєдіяльності людини, адже здійснюючи злочин, винна особа безпосередньо зазіхає не тільки на людей, але і на ті чи інші різновиди, аспекти, проявів життя, діяльності людини, колективів, суспільства, їх безпеку, умови існування та функціонування, тобто на охоронювані кримінальним законом сфери життєдіяльності людини ?90, с. 10?.
П. Л. Фріс зазначає, що об'єктом злочину є суспільні відносини, блага та інтереси, які прийняті під кримінально-правову охорону і яким унаслідок вчинення злочину спричиняється або може бути спричинена шкода ?351, с. 69?.
Згідно з ще однією точкою зору об'єктом злочину є громадські інтереси ?221, с. 4?.
Найбільш поширеною у науці кримінального права є точка зору, що об'єктом злочину виступають суспільні відносини. Уперше думку про те, що об'єктом злочину є суспільні відносини, висловив А. А. Піонтковський ще у 1924 р. "виходячи із загального марксистсько-ленінського вчення про злочин, об'єктом будь-якого злочину слід вважати суспільні відносини, що охороняються усім апаратом кримінального примусу" ?246, с.130?. Визнають об'єктом злочину суспільні відносини також М. Й. Коржанський ?145, с. 104?, М. І. Бажанов ?154, с. 90?, А. В. Савченко ?155, с. 79?, І. П. Малахов ?190, с. 39? та інші ?44, с. 30; 156, с. 100?.
З наведеного вище обґрунтованішою та такою, що витримала перевірку часом, є точка зору, що об'єктом злочину є суспільні відносини. Адже, як правильно зазначає М. Й. Коржанський, суспільні відносини - це реальна і єдина форма людського суспільства, суспільні відносини - це єдиний спосіб людського співжиття ?147, с. 9?.
У науці кримінального права існують різні класифікації об'єктів злочину. У дисертації будемо спиратися лише на класифікації, розгляд яких дозволить глибше розкрити об'єкт дослідження. Це класифікації об'єктів злочинів за "за вертикаллю" та "горизонталлю".
У кримінально-правовій науці найпоширенішою є триступенева класифікація об'єктів "за вертикаллю" (загальний, родовий і безпосередній) ?154, с. 97?.
Загальний об'єкт утворює сукупність усіх суспільних відносин, що поставлені під охорону чинного закону про кримінальну відповідальність. Виділення загального об'єкта має пізнавальне і практичне значення. Він показує суспільну небезпеку і спрямованість злочинного посягання на суспільні відносини. Відмова від поняття загального об'єкта злочину призведе до затушовування і недооцінки суспільної небезпеки злочину і може завдати шкоди науці кримінального права і практиці застосування кримінального законодавства. Під родовим об'єктом розуміють об'єкт, яким охоплюється певне коло тотожних чи однорідних за своєю соціальною і економічною сутністю суспільних відносин, які у зв'язку з цим повинні охоронятися єдиним комплексом кримінально-правових норм. Під безпосереднім об'єктом необхідно розуміти ті суспільні відносини, спричинення шкоди яким складає суспільну сутність такого злочину і з метою охорони якого складена кримінально-правову норму, що передбачає відповідальність за його вчинення.
Ст. 260 КК України як самостійний склад злочину включено до розділу ІХ Особливої частини КК України "Злочини проти громадської безпеки". Зважаючи на те, що критерієм систематизації Особливої частини КК України є родовий об'єкт, б