РОЗДІЛ 2
ДЕТЕРМІНАЦІЯ ЗҐВАЛТУВАННЯ
2.1. Соціальні чинники детермінації зґвалтування
Проблема детермінант злочинності є центральною у кримінології і, за влучним
визначенням Г. А. Аванесова, належить до категорії „вічних” [2, c. 170]. Саме
тому дослідженню цієї проблеми завжди приділялася значна увага [78, c. 20–21;
160, c. 14; 170, c. 184-186; 200; 268; 278, c. 230]. Вивчення причин
злочинності розкриває сутність цього негативного соціального явища, пояснює
його походження, указує від чого залежить існування і поширення злочинності, що
сприяє її існуванню, а що цьому протидіє. Тільки спираючись на ці знання
можливо передбачувати зміни в її (злочинності) структурі і рівні, забезпечити
ефективне запобігання злочинності [3; 78; 244; 268].
Традиційно у кримінології прийнятий розподіл причин і умов на об’єктивні та
суб’єктивні. Слід враховувати, що взаємопроникнення об’єктивних та суб’єктивних
основ простежується на всіх рівнях злочинності. Це викликає необхідність,
по-перше, дослідження об’єктивних і суб’єктивних причин злочинності в єдності,
у діалектичному взаємозв’язку і, по-друге, вивчення цих причин на основі
комплексного аналізу [1, c. 187]. За своїм змістом причини та умови злочинної
поведінки прийнято розділяти на такі основні види, як: економічні, соціальні
(соціально-політичні), соціально-психологічні, правові (негативно-правові),
організаційно-управлінські [141, c. 81].
Що стосується безпосередньо сексуальних злочинів, у тому числі й зґвалтування,
слід враховувати, що причини й умови цих посягань обумовлюються особливим
характером сфери статевих зносин, у яких як ні в яких інших відносинах, що
виникають між різними індивідами, виявляються особливості властивостей
особистості. Індивідуальний розвиток особистості, її онтогенез відбувається
одночасно у трьох системах відліку, осями яких є соціальний, біологічний і
психологічний час життя особистості [44, c. 234]. У зв’язку з цим кримінологи
виділяють такі основні групи чинників зазначеного виду злочинів: біологічні,
психологічні і соціальні [19, c. 165; 29, c. 93–97; 95, c. 138; 103, c. 2].
Слід мати на увазі, що у кожній з цих форм природи причини і умови діють
по-різному, мають свої особливості, які треба враховувати.
Що стосується розподілу факторів детермінації злочинності, у тому числі такого
виду злочинів, як зґвалтування, безпосередньо на причини та умови, то тут
виникають певні труднощі. Так, деякі автори розглядають такі зовнішні фактори,
як недоліки у виховній роботі, у тому числі у статевому вихованні, пияцтво,
цинічні, примітивні погляди на міжособистісні відносини тощо не як причини, а
як умови, що сприяють вчиненню зґвалтувань [19, c. 104]. Інші вчені вказують,
що умовами злочинності є такі, наприклад, соціологічні і біологічні фактори, як
алкоголізм, психічні аномалії і т.п.
При визначенні конкретної ролі (причини або умови) конкретного фактора
детермінації зґвалтування ми підтримуємо позицію вчених, які розглядають всі
явища та процеси (криміногенні фактори), з якими пов’язане існування і
відтворення цього явища, оперуючи терміном «детермінанти», не розділяючи їх на
причини й умови. Така позиція обумовлена тим, що визначення ролі кожного
чинника є досить проблематичним у силу рольової динамічності факторів
злочинності та багато у чому залежить від конкретного випадку, та відповідно,
має відбуватися стосовно кожного окремого злочину. Таким чином, визначення ролі
кожного фактора у детермінації злочинності (у тому числі і зґвалтування) є
задачею окремих кримінологічних досліджень. Ми ж лише спробуємо визначити та
проаналізувати сукупність усіх чинників детермінації зґвалтування, з
відповідним розподілом їх на наступні групи: біопсихологічні та соціальні.
Розглянемо кожну з зазначених груп.
Як відомо, людина – істота соціальна, тому величезне значення для встановлення
детермінаційного комплексу її злочинної поведінки мають криміногенні фактори
соціального характеру.
Вчинення сексуальних злочинів пов’язане з низкою негативних наслідків зниження
моральних критеріїв у суспільстві. Як справедливо відзначають В. Н. Кудрявцев і
В. Е. Емінов, із усіх проявів аморальності можна виділити ті, які легко
сприймаються людиною і дуже швидко приводять її до морального падіння і
злочинів. Мова йде про моральний розтлін людей за допомогою впровадження
антикультури, антимистецтва, психології вседозволеності, свободи від всілякої
моралі. Багатьма філософами це обґрунтовується як невід’ємне право „суверенної
особистості” бути самим собою і не рахуватися з моральними правилами, що
нав’язуються суспільством [155; 157]. Це виявляється, наприклад, у так званій
сексуальній революції, що породила зміни у статевій моралі і моральності
суспільства. Подібні зміни, що бурхливо проявилися у 20-х роках (період НЕПу) в
радянському суспільстві, у 60-х рр. XX ст. у розвинутих країнах Заходу,
одержали назву „сексуальна революція”, одним з постулатів якої була „вільна
любов” [68, c. 99]. Слід зазначити, що до середини XX-го ст. сексуальність та
її взаємопроникнення у соціальні відносини у більш широкому контексті
перебували у центрі уваги скоріше психологів, ніж кримінологів або соціологів.
Тим часом сексуальність, у всіляких її проявах, – це найважливіший аспект
соціальної взаємодії. Невипадково Питирим Сорокін, один з перших соціологів,
який відзначив настання сексуальної революції, відносив сексуальний інстинкт,
поряд з інстинктами харчування та безпеки, до розряду базових і стверджував, що
саме пригнічення такого основного інстинкту пануючим режимом і виступає, у
кінцевому рахунку, причиною соціальної революції [237; 238]. Метою сексуальної
- Київ+380960830922