Розділ 2
Механізм діяльності організованих злочинних угруповань та протидія організованій злочинності...........................................................................107
2.1.Механізм діяльності організованих злочинних угруповань .................107
2.2. Факторний комплекс існування, поширення та відтворення організованої злочинності та деякі заходи протидії його впливу....................................130
2.3. Проблеми формування загальнодержавної стратегії протидії організованій злочинності..........................................................................................................163
Висновки...............................................................................................................181
Список використаних джерел..........................................................................188
Додатки................................................................................................................210
ВСТУП.
У період розбудови незалежної, демократичної, правової, соціальної Української держави великого значення набуває забезпечення прав та свобод людини, одним із напрямків якого є боротьба зі злочинністю. За результатами соціологічних опитувань боротьба зі злочинністю, особливо її організованими формами, фігурує в числі перших найнебезпечніших загроз суспільству. Вченими і правоохоронцями констатовано, що організована злочинність становить своєрідну вищу стадію розвитку злочинності і є найбільш стійким та консолідованим проявом першої. У преамбулі Рамкової Конвенції ООН проти організованої злочинності від 21 липня 1997 року підкреслюється усвідомлення державами-учасницями цієї Конвенції того факту, що "організована злочинність у її національних і транснаціональних аспектах дестабілізує міжнародні відносини, включаючи міжрегіональне, регіональне, субрегіональне і двостороннє співробітництво, за допомогою впливу на політику, засоби масової інформації, органи державного управління, судову владу та економіку за рахунок створення структур комерційного і підприємницького характеру" [167, с.69].
Ще раніше, на Світовій конференції міністрів внутрішніх справ з проблем транснаціональної організованої злочинності, проведеній 21 - 23 листопада 1994 року у м. Неаполі, та в прийнятих на цій конференції Неапольській політичній декларації та Глобальному плані дій проти організованої злочинності, висловлювалося глибоке занепокоєння різким зростанням організованої злочинності, її глобальними масштабами, що становить загрозу внутрішній безпеці та стабільності суверенних держав, стривоженість високою вартістю транснаціональної організованої злочинності як в людському, так і в матеріальному відношенні, а також з причини її впливу на національні економіки, глобальну фінансову систему, правопорядок та основні соціальні цінності [281, с.7].
Не випадковим, а, як відзначено вченими, символічним є факт проведення ООН свого останнього заходу минулого століття - політичної конференції 12 - 15 грудня 2000 року у м. Палермо, на якій було підписано Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності [188, с.7].
На проблему організованої злочинності на теренах нашої держави вчені та практики тоді ще Союзу РСР звернули увагу в середині 80-х років. Саме в цей час з'являються публікації, присвячені означеній тематиці [184, с.129-133; 250, с.25-27; 49, с.13; 212, с.13; 50, с.33-36]. Не була вона позбавлена уваги і в Україні, де також виходили статті науковців [92, с.48-52], проводились зустрічі правоохоронців з журналістами та громадськістю [73, с.89-90]. Ще в ті часи представники вищих владних структур визнали значну суспільну небезпеку організованої злочинності і почали вживати певні заходи протидії, створювати необхідне правове забезпечення [205, с.9-10]. Після проголошення незалежності України було прийнято ряд законодавчих актів, спрямованих проти організованої злочинності: Постанову Верховної ради України "Про стан виконання законів і постанов Верховної Ради України з питань правопорядку і заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю", Закон України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю", Державну програму боротьби зі злочинністю, Комплексну цільову програму боротьби зі злочинністю на 1996 - 2000 роки, Комплексну програму профілактики злочинності та ряд інших законодавчих актів.
Неодноразово акцентував увагу на необхідності активізації боротьби з цим злом Президент України. Зокрема, ще в своєму виступі на розширеному засіданні Координаційного комітету при Президентові України по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю 30 січня 1995 року він наголосив, що організована злочинність "створює загрозу для будь-якої держави. Це визнавалось на багатьох міжнародних форумах, у документах ООН та інших міжнародних організацій. Але особливу небезпеку вона складає для країн, які переживають глибинні суспільно-економічні трансформації, об'єктивно ослаблені реформаторськими перетвореннями. За таких умов напівкримінальні клани мають реальний шанс взяти під контроль державну владу, в тому числі і на найвищому рівні" [130, с.1]. Крім того, Президент України підкреслював неможливість перетворення боротьби з організованою злочинністю на короткочасну політичну кампанію, сподіваючись на негайне пожинання результатів [131, с.4], вказував на небезпечність чинника інтернаціоналізації злочинної діяльності, утворення транснаціональних угруповань та організацій [132, с.8].
Керівництво Міністерства внутрішніх справ України ще в липні 1995 року визнало організовану злочинність безумовним пріоритетом діяльності органів внутрішніх справ, співпраці з іншими силовими структурами [109, с.1]. У подальшому, зокрема на засіданні Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України 3 серпня 1995 року, Міністр внутрішніх справ наголосив, що діяльністю злочинних угруповань створюється особлива загроза громадській безпеці і стабільності в державі [110, с.3]. За твердженням Мі
- Київ+380960830922