РОЗДІЛ 2
ХАРАКТЕРИСТИКА ПСИХІЧНОГО НАСИЛЬСТВА У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ
2.1. Обсяг використання поняття психічного насильства у кримінальному праві України
При розгляді поняття психічного насильства не можна оминути увагою уявлення, які існують із цього приводу у філософії і медицині. Класифікації, що існують у межах філософських розробок, стають у нагоді при розмежуванні насильства, примусу і ненасильницьких видів психічного впливу. У філософських працях питання психічного насильства часто знаходять відображення у вигляді аналізу феномену влади. Філософ В.Г. Лєдяєв залежно від джерела і мотивів підпорядкування об'єкта суб'єкту виділяє шість форм влади. Це сила, примус, спонукання, переконання, маніпуляція й авторитет [104].
За В.Г. Лєдяєвим джерело сили полягає у здатності суб'єкта досягти бажаного результату у відносинах з об'єктом або шляхом безпосереднього впливу на його тіло чи психіку, або за допомогою обмеження його дій. Сила позбавляє (обмежує) об'єкт у можливості вибору. В.Г. Лєдяєв наголошує на можливості розглядати психічну силу як вплив на свідомість (психіку) об'єкта. Це зокрема ритуальні церемонії приниження, проголошення проклять. За В.Г. Лєдяєвим психічне насильство (вплив на психіку, менталітет, емоційний стан об'єкта) не може бути віднесено до жодної іншої із зазначених форм влади.
Джерело примусу - погроза застосування негативних санкцій у випадку відмови від підкорення, тобто погроза силою. Примус, на думку В.Г. Лєдяєва, має такі ознаки: 1. А і Б мають протилежні преференції щодо того, чого хоче А. Отже, Б не зацікавлений у виконанні команд А; 2. Підкорення для Б є меншим злом, ніж реалізація погрози за умов непідкорення; 3. А не приводить у виконання погрозу, але здатен це зробити. Якщо ж А не здатен виконати погрозу, але здатен досягти підкорення Б, то має місце маніпуляція (слід додати, що за умов, коли Б вважав А здатним виконати погрозу, має місце фактична помилка - О. Г.). Передбачення і попередження, як зазначає В.Г. Лєдяєв, не є примусом. Джерело спонукання (заохочення) - обіцянка винагороди (цікавих для об'єкта цінностей і послуг). Загальна риса примусу і спонукання - небажання об'єкта виконувати команду без зовнішнього стимулу. Відмінності між ними такі: примус характеризується погрозою негативних санкцій, погіршенням положення об'єкта, а спонукання - обіцянкою поліпшити положення об'єкта. За цією ознакою погроза (обіцянка) відмовити у регулярному наданні їжі є примусом (за наявності інших необхідних ознак), а не спонуканням, бо така перспектива погіршить стан людини.
Як зазначає В.Г. Лєдяєв, примус і спонукання різняться за реакцією об'єкта, тобто потерпілого. За умов примусу це жах, занепокоєність, опір, посилення конфлікту і неприязні, асоціація із насильством і засудження, а за умов спонукання - відчуття симпатії, зміцнення прагнення співпрацювати в майбутньому, відсутність асоціації із насильством.
Відмінність також полягає в очікуваннях Б, оскільки сама лише зовнішня (словесна) форма без урахування контексту об'єктивних чинників та їх сприйняття адресатом вислову не завжди є індикатором сутності впливу. Так, фразу на кшталт "Якщо Ви зробите таке-то діяння, то отримаєте стільки-то грошей" неможливо кваліфікувати як перспективу негативних чи позитивних змін без звернення до очікувань адресата цієї фрази. Якщо ця особа очікувала отримати зазначені гроші незалежно від того, чи вчинять він відповідне діяння, то мова йде про примус. У цьому випадку мається на увазі, що стосовно зазначених грошей між фігурантами існували відношення динаміки (регулярного надання грошей), а не відношення статики (коли автор зазначеної фрази аж ніяк не мав дати її адресату ці гроші). За ознакою статики й динаміки професор В.Г. Лєдяєв і розмежовує силу (динамічні дії) і примус (загрозу динамічних дій) [104]. Кримінальне законодавство України також вдається до цих понять, до чого ми звернемось нижче.
Оскільки філософські погляди В.Г. Лєдяєва на співвідношення насильства і примусу спираються на досить потужну методологію, вони варті уваги з точки зору юриспруденції і пристосування до її потреб. Недоліки аналізу В.Г. Лєдяєва для цілей юриспруденції вбачаються в такому. Погроза пов'язується із примусом до певної поведінки, у той час як погроза може не мати за мету примус, а здійснюватись, наприклад, лише з мотивів ревнощі чи заздрості. В.Г. Лєдяєв не вказує, у чому виявляється вплив психічного насильства на психіку й у чому відмінність застосування сили від примусу як погрози застосування сили. Втім, як зазначалося, є підстави стверджувати, що погроза є видом психічного насильства. А одна з відмінностей між психічним насильством і примусом в аспекті кримінального права полягає у тому, що будь-який вид насильства стає примусом за наявності спеціальної мети - примусити особу вчинити потрібне діяння. Отже, психічний примус (з точки зору мети) є у кримінальному праві різновидом психічного насильства, до аналізу чого ми ще повернемося у цій роботі.
Джерело переконання полягає у раціональних аргументах, спрямованих на об'єкт, без будь-якого обмеження його альтернатив шляхом примусу чи спонукання, без погроз чи стимулів, без вигідної чи невигідної для об'єкта зміни ситуації. Авторитет базується на обов'язку, на вірі в те, що суб'єкт влади "знає краще".
В.Г. Лєдяєв висловлює такі погляди на маніпуляцію. Маніпуляція користується найодіознішою репутацією і полягає у прихованому впливі на об'єкт, в обмані, софістичних методах (недобросовісна реклама, передвиборчі технології, зміна цін, зміна керівництвом службових інструкцій, заробітної плати чи вплив на мозок людини за допомогою ліків або електронних засобів). Об'єкт може навіть не знати про існування суб'єкта влади. Відмінність маніпуляції від переконання полягає у тому, що переконуючий суб'єкт хоче, щоб об'єкт впливу свідомо пристав на потрібну позицію, а при маніпуляції відсутня мета досягти повної адекватності міркувань суб'єкта й об'єкта, іншими словами, аргум