РОЗДІЛ 2
СУТНІСТЬ ТА ЗМІСТ ІНСТИТУТУ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ У ЗВ'ЯЗКУ З ПРИМИРЕННЯМ ВИННОГО З ПОТЕРПІЛИМ
2.1. Кримінально-правова природа звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим
Примирення винного з потерпілим, як засіб врегулювання конфлікту, знайшло відображення у чинному кримінальному та криміналь- но-процесуальному законодавстві України і стало невід'ємною частиною низки міжнародних нормативно-правових актів. Саме на Десятому Конгресі ООН щодо запобігання злочинності і поводження з правопорушниками, який відбувся у Відні 10-17 квітня 2000 р., наголошувалося на тому, що неофіційні і напівофіційні форми вирішення спорів (конфліктів) між потерпілим та правопорушником відображають сучасні тенденції індивідуалізму і скорочення функцій держави у цьому процесі.
Серед документів Ради Європи, які так чи інакше стосуються застосування примирення у кримінальних справах можна, виокремити:
- Європейську конвенцію про здійснення прав дітей (08.09.1995), яка у ст. "Посередництво та інші способи вирішення спорів" закликає до сприяння здійсненню посередництва чи інших засобів вирішення спорів;
- Рекомендацію № R (85) 11 щодо статусу жертви у межах системи кримінального права, яка пропонує державам-членам Ради Європи вивчити всі можливі плюси медіації та примирення;
- Рекомендацію № R (87) 18 щодо спрощення структури системи кримінальної юстиції (правосуддя), яка пропонує державам-членам Ради Європи переглянути своє законодавство з метою узаконити способи позасудового врегулювання конфліктів;
- Рекомендацію № R (87) 20 щодо реакції громадськості на підліткову злочинність, яка закликає держави переглянути законодавство і внести необхідні зміни щодо розвитку медіації;
- Рекомендацію № R (87) 21 щодо зменшення ступеня віктимізації і надання допомоги постраждалим, яка пропонує державам-членам Ради Європи реалізувати експерименти у сфері медіації, залучаючи до участі в них потерпілих та правопорушників;
- Рекомендацію № R (92) 16 щодо європейських стандартів застосування громадських санкцій та заходів, в якій мова йде про ті заходи, що виступають альтернативою позбавлення волі і сприяють реінтеграції правопорушника у суспільство (система медіації саме передбачає подібний результат);
- Рекомендацію № R (92) 17, яка щодо винесення вироків підкреслює, що засудження людини повинно супроводжуватися сучасними, більш гуманними способами, спрямованими на зменшення кількості тюремних ув'язнень;
- Рекомендацію № R (95) 12 щодо структури управління системою кримінального правосуддя, яка зазначає той факт, що застосування заходів по запобіганню рецидиву, перегляду змістовного наповнення терміна "покарання", застосування медіації і спрощення розгляду справ знімають певні труднощі в роботі системи кримінального правосуддя, зокрема йдеться про розвантаження та фінансування судових органів.
Найбільш прийнятною до застосування в сучасних умовах є програма примирення між потерпілим та правопорушником (посередництво, медіація). Згідно з Додатком до Рекомендації R (99) 19 Комітету міністрів, держа- вам-членам Ради Європи, однією з яких є й Україна, що присвячений посередництву у кримінальних справах, посередництво розглядається як процес, в якому потерпілий і правопорушник мають змогу за власною добровільною згодою бути учасниками у вирішенні проблеми, що є наслідком вчиненого злочину, використовуючи при цьому нейтральність третьої сторони чи посередника.
У 1999 р. Європейська комісія Ради Європейського Союзу виступила із зверненням про проведення додаткових досліджень та експериментів у сфері посередництва між жертвою і правопорушником. Комітет міністрів Ради Європи прийняв 15 березня 2001 р. Рамкове рішення "Про місце жертв злочинів у кримінальному судочинстві", яке зобов'язує всі держави-члени Ради Європи адаптувати свої національні закони під необхідність забезпечення жертвам злочинів мінімального рівня захисту. Причому, згідно зі ст. 17 всі держави-члени Союзу в обов'язковому порядку повинні до 22 березня 2006 р. прийняти закони, які забезпечували проведення медіації у кримінальних справах.
Таким чином, є усі підстави говорити про існування інституту примирення винного з потерпілим.
Визначення "інституту права", які подаються в юридичних словниках та юридичних енциклопедіях, майже не відрізняються одне від одного. Так, у Юридичному словнику за редакцією Б.М. Бабія, Ф.Г. Бурчака, В.М. Корецького, В.В. Цвєткова записано, що інститут (від лат. institutum - устрій, установлення, основоположення) у праві - сукупність норм права і правових принципів, які регулюють певну групу однопорядкових суспільних відносин і звичайно становлять частину відповідної галузі права. У цьому ж словнику йдеться, що окремі інститути регулюють норми різних галузей права [24, с. 328]. В юридичній енциклопедії за редакцією М.Ю. Тихомирова теж зазначається, що правовий інститут - це сукупність норм права, які регулюють певну групу взаємозалежних суспільних відносин. Згідно з цим визначенням правові інститути є, як правило, галузевими, тобто утворюються нормами, що належать тільки до даної галузі. Проте можливість існування міжгалузевих правових інститутів не виключається [200, с. 344].
У зв'язку з тим, що інститут примирення винного з потерпілим утворюється нормами кримінального, кримінально-процесуального та міжнародного права, він є міжгалузевим та комплексним.
І хоча техніка побудови кримінального законодавства в науці кримінального права є недостатньо дослідженою, є усі підстави стверджувати, що інститут примирення винного з потерпілим було сформовано виходячи з основних положень законодавчої техніки.
Першим етапом такого формування законодавства є вивчення основних принципів та напрямків кримінальної політики України. Аналіз існуючих точок зору, щодо принципів кримінальної політики України дозволив в