РОЗДІЛ 2
Соціальне наповнення жанру мелодрами початку ХХ століття
(за п’єсами Л. Яновської “Дзвін до церкви скликає та сам у їй не буває”,
“Без віри”, “Жертви” та інші).
Однією з кращих і оригінальніших проблематикою і поетикою п’єс Л. Яновської є
мелодрама “Дзвін до церкви скликає, та сам у їй не буває” (друга назва –
“Лісова квітка”). “Комедія на 4 дії” (авторське визначення) вперше окремим
виданням вийшла в Києві 1903 року з присвятою Марії Костянтинівні
Заньковецькій. [32 Автографи чотирьох варіантів зберігаються у відділі
рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН України, ф. 38/5-8. Серед
них – цензурний примірник з багатьма викресленими сторінками. ] Комедія одразу
по написанню набула широкої популярності серед читачів і театральних кіл. В
листі до видавця В. Науменка Л. Яновська писала: “Позавчора одержала телеграму
від Садовського. Прохає мене вислати цензурний примірник тієї комедії, що торік
написала (“Дзвін до церкви скликає...”), через те маю надію, що вона
готуватиметься до вистанови... Як побачу, що комедія варта того, то попрохаю
вас доброї поради, як його походити біля цензора, щоб дозволив швидше до
друку”. [33 Відділ рукописів Центральної наукової бібліотеки ім. В. І.
Вернадського АН України, ф. 64142. ]
Зберігаються в архіві письменниці телеграми М. К. Заньковецької з
Ростова-на-Дону, Самари та інших міст з проханням вислати їй “Лісову квітку”.
“П’єса справила чудове враження на молодь, – пишуть учасники драматичних
гуртків з Полтави, – вона нею захоплюється, як захоплюється вона і другими
Вашими п’єсами”. [34 Там само, ф. 38/454. ] “Лісова квітка” за роки 1905-1906
йшла з великим успіхом на сценах України і Росії, що свідчило про актуальність
п’єси, гострий інтерес до неї театральної публіки. Відгукнулися на п’єсу і
сучасники-письменники. “Вашу “Лісову квітку” прочитав я з насолодою. Як тема,
так і виконання такі хороші, що можна тільки радіти, що у нашій літературі
появляються такі високої вартості твори. Вже таки ніде правди діти – Ви великий
майстер у виборі сюжетів...” [35 Коцюбинський М. Твори. В 7 т. – Т. 5. – С.
291. ]
Новизну проблематики твору відзначає і сучасна дослідницька думка: “Головний
герой однієї з найпопулярніших п’єс “Лісової квітки” студент Андрій, –
зазначала літературознавець Н. Шумило, – прикриваючись пишномовними фразами
любові до народу, привласнює гроші, призначені для допомоги голодуючим. Тут, як
бачимо, розгортається конфлікт, побудований на невідповідності слова і діла,
який не так часто зустрічається в українській літературі. Гостросюжетна комедія
з великим успіхом йшла як у професійних театрах (роль Зіньки грала
М. Заньковецька...), так і по аматорських гуртках”. [36 Шумило Н. Подолати в
душі зло... Передмова // В кн.: Яновська Л. Твори в 2-х т. – Т. 2. – К., 1992.
– С. 16. ] В 1924 році комедія ставилася на сцені під іронічною назвою “Як вони
допомагали”.
У п’єсі з життя сільської інтелігенції “Дзвін до церкви скликає...”, як
традиційно для мелодрами, спостерігаємо кілька сюжетних ліній. Перша і
центральна – пов’язана з поширеним і в житті, і в літературі народницьким
рухом, ідеями культурництва і просвіти, з меценатством, що їх несла в маси в
основному інтелігенція. Письменниця багато думала над цими проблемами,
дошукувалась коренів (психологічних, соціальних, філософських) їх виникнення і
шляхів розв’язання. В 1905 році вона записує у щоденнику:
“Ми, інтелігенти, признавши за собою право на таке прізвище, немов одрізнилися
зовсім од всіх других неінтелігентів, і ці дві частини людей, здається, єдині
дві рельєфно оригінальні породи людей... Одначе, очевидячки, природа не терпить
цього. Поділ людей – небажана через віщось для неї річ: вона заклала в серце
людини зовсім окреме почуття, невідоме, крім людини нікому, почуття
справедливості – і те почуття прогресує вкупі з прогресом інтелекта.
Дійшовши до якоїсь межі інтелектуального розвитку, людина не іде сама далі, а
зупиняється, озирається назад, і, угледівши одсталих братів, подає їм руку,
поділяється всіма засобами, щоб брат насмілився йти. На сцену виступає жаль до
слабого, – але людина легко змішує це почуття з любов’ю і во ім’я цієї любові
приносить жертви: вона робиться альтруїстом... Цей великий трагічний момент
переживає майже кожна людина з стану інтелігентів, і щастя її, коли вона
розбереться в цьому питанні... зуміє класифіцирувати великі обов’язки свої до
брата і не менш великі обов’язки до себе як продукту колективної праці протягом
цілих сотень віків багатьох міліонів своїх пращурів. Звести до себе свого брата
і не низводити до нього себе ні в чім – це найважніша й найтрудніша проблема
людського серця, пізнавшого свої обов’язки до т. зв. меншого брата, і од цього
залежить, яким кроком піде прогрес”. [37 Відділ рукописів Інституту літератури
АН України. – Ф. 38, од. зб. 106, с. 5-7. ]
В своїй комедії “Дзвін до церкви скликає...” Л. Яновська і показала, з одного
боку, альтруїстичну діяльність панночки-меценатки, яка опікується долею селян у
голодний рік, і з другого – спроби окремих т. зв. інтелігентів використовувати
це почуття в своїх інтересах, спекулювати на ньому. Протистояння альтруїстичних
і егоїстичних поглядів і відповідно поведінки дійових осіб і становить основу
драматичного конфлікту п’єси.
Події у п’єсі розпочинаються саме з альтруїстичної, добродійної акції: молода
панночка Орися годує селян обідом. В ремарці відтворена обстановка скромного,
по-селянськи простого обіду: “Поперек дворища розіслане полотно; по тому
полотні понаставлено мисок, лежить покраяний хліб. Чоловіки та жінки (переважно
старі), кількось дітей обідають...” [2, 131].
Загальна розмова
- Київ+380960830922