РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Характеристика експериментального матеріалу
та методи його дослідження
Дослідженння проведені на 74 білих нелінійних щурах-самцях в НДІ фізіології імені академіка Петра Богача біологічного факультету національного університету ім. Т.Г.Шевченка (керівник відділу фармакофізіології, професор, доктор біологічних наук Берегова Тетяна Володимирівна). Тварин утримували в умовах віварію на стандартному раціоні. Дослідження на щурах проведені з дотриманням Міжнародних принципів Європейської конвенції про захист хребетних тварин, що використовуються для дослідних та інших наукових цілей [64]. За добу до початку експерименту щурі не отримували їжі, але мали вільний доступ до води.
Дослідження шлункової секреції кислоти у щурів проводилися в гострих дослідах методом перфузії ізольованого шлунку за Гхошем та Шільдом [127, 130, 155]. Щурів наркотизували уретаном (Sigma Chemichal Co, St. Louis, USA) в дозі 1,1 г/кг ваги (внутрішньочеревинно) [133, 139].
Виконували лапаротомію по серединній лінії черевної стінки. З черевної порожнини діставали шлунок, знаходили дванадцятипалу кишку та нижче пілоричного сфінктера підводили лігатуру. Через стравохід вводили в шлунок привідний катетер, по якому подається перфузійний розчин, фіксували його. Робили розріз на дванадцятипалій кишці, через який в шлунок вводився ще один катетер - вивідний. Його фіксували трохи нижче пілоричного сфінктера і вище розрізу дванадцятипалої кишки. Привідний катетер приєднували до перистальтичнаго насосу НП-1, за допомогою якого перфузійний розчин подавався в шлунок з постійною швидкістю (17 мл за 10 хв). Відвідний катетер приєднувався до колектора фракцій, який автоматично збирав 10-ти хвилинні проби перфузату на протязі всього досліду. Об'єм вихідного розчину залишався незмінним та був рівним 17мл. Це свідчить про те, що шлунок щурів секретує за 10 хв об'єми шлункового соку, що візуально не визначаються.
Лівобічна ваготомія: після розкриття черевної порожнини, шлунок виводили в рану і виділяли лівий стовбур блукаючого нерва, який знаходиться зліва від стравоходу. Пересікали його вище відходження печінкової гілки. Шлунок повертали в черевну порожнину.
Після завершення досліду щурів виводили з експерименту.
Дослідження секреції соляної кислоти в експерименті
Кожний експеримент починався вранці, натщесерце, після добового голодування тварин та вільного доступу до води. Секреторну активність шлунку викликали внутрішньоочеревинним введенням інсуліну в дозі 1,2 од/кг (Львівський м'ясокомбінат, Україна) [118, 123], гістаміну дигідрохлориду, невибіркового агоніста гістамінових рецепторів, в дозі 3 мг/кг (Фармацевтична фірма "Здоров'я", Україна) [137], пентагастрину, агоніста гастринових/ССК2 рецепторів в дозі 26 мкг/кг/год [120, 131, 160, 161] (Sigma Chemical Co, St. Louis, USA). Впродовж всього періоду стимулюючої дії інсуліну (3-4 години), гістаміну (2 години) та пентагастрину (2 години) збирали 10-ти хвилинні проби перфузату.
В зібраних пробах електротитрометрично визначали загальну кислотність перфузату за допомогою іономіра ЭВ-74 [20]. Для цього використовували 0,01N розчин гідроокису натрію (NaOH). Кількість NaOH , що йшла на титрування перфузату в 10-ти хвилинній пробі, дорівнювала дебіту соляної кислоти в титраційних одиницях, що виділялася в шлунку за даний період часу. Після цього шляхом сумації дебітів усіх проб обчислювали дебіт кислоти, що виділилася протягом всього досліду.
2.2. Клінічна характеристика хворих та методи досліджень
Робота основана на даних лікування 170 пацієнтів, оперованих з приводу перфоративної виразки дванадцятипалої кишки в обласній та міській лікарнях м. Хмельницького за період 1998 - 2002 роки. Серед усіх оперованих чоловіків було 148 (87,1%), жінок - 22 (12,9%).
Вік хворих коливався від 17 до 84 років (табл 2.1).
Таблиця 2.1.
Розподіл хворих з перфоративними дуоденальними виразками за статтю та віком
СтатьВік (роки)ВсьогоДо 1920-2930-3940-4950-5960-69 >70Чоловіки519314128159148Жінки-11379122всього5203244352410170 Аналізуючи розподіл хворих по статі та віку, можна зробити висновок, що перфоративна виразка ДПК переважно спостерігається у чоловіків у віці 19 - 55 років. У жінок частіше у віці 30 - 45 років.
Аналіз строків від моменту перфорації до госпіталізації показав, що до 6 год. поступило 104 (61,2%) пацієнта, від 6 до 10 год.- 47 (27,6%), від 10 до 24 год 12 (7,1%), більше 24 год. - 7 (4,1%). Класичну картину проривної виразки спостерігали у 120 (70,6%) хворих, мало типову у 32 (18,8%), атипову у 10 (5,9%), прикриту перфорацію у 8 (4,7%).
Найбільш частими симптомами перфорації були: раптовий біль в епігастрії - 96,2% спостережень, дошкоподібне напруження м'язів передньої черевної стінки - 89%, позитивні симптоми подразнення очеревини - 97,5%
Для уточнення діагнозу перфорації виразки усім хворим виконувалась рентгеноскопія органів черевної порожнини. Пневмоперітонеум виявлено у 119 (70%) випадків. У 19 (11,2%) хворих після ФГДС виконана повторна рентгеноскопія. Діагностика перфоративної виразки грунтувалась на даних анамнезу, клініки, рентгенологічних та ендоскопічних методів дослідження. Також, з метою визначення важкості стану хворого з прогресуючим перитонітом фіксували частоту пульса, артеріальний тиск, частоту дихання, функцію ЦНС, хвилинний діурез. Додатково розраховували лейкоцитарний індекс інтоксикації Кальф-Каліфа (1943).
(4мц+3ю+2п+с)х пл+1
ЛІІ=---------------------------------
(мон+лімф) х (е+1)
де мц - мієлоцити, ю - юні нейтрофіли, п - паличкоядерні нейтрофіли, с - сегментоядерні нейтрофіли, пл - плазмоцити, мон - моноцити, лімф. - лімфоцити, е - еозинофіли.
ФГДС високоінформативний метод дослідження, який дозволяє точно діагностувати перфоративну ви