РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Експериментальні моделі дослідження і характеристика груп експериментальних тварин
Експериментальні дослідження виконано на 168 білих безпородних щурах-самцях вагою 250-300 г, що утримувалися на стандартному раціоні при вільному доступі до їжі і води в умовах віварію Інституту травматології й ортопедії Донецького державного медичного університету ім. М. Горького. Всі експерименти починали переважно в ранкові години (від 8 до 9) у спеціально відведеному приміщенні при температурі 18-22о С, відносній вологості 40-60 % та освітленості 250 люкс за умови дотримання загальних вимог і положень Європейської Конвенції із захисту хребетних тварин, використовуваних для дослідницьких та інших наукових цілей (Страсбург, 1986). Дослідження, пов'язані з моделюванням травми, і проведення оцінки ефективності нейротропних препаратів були здійснені без додаткової анестезії. Виконання експериментів на не наркотизованих тваринах було дозволено науковою радою Донецького державного медичного університету (рішення від 15.05.2001 р.).
Найменування серій експериментів і розподіл у них кількості щурів відображено в таблиці 2.1.
Для моделювання наркотичної залежності використано 92 щура. Залежність викликали внутрішньоочеревинним уведенням 1 % фармакопейного розчину морфіну гідрохлориду. Препарат уводили щодня в той самий час протягом 3-х тижнів у зростаючих дозуваннях від 5 до 50 мг/кг. Морфіну гідрохлорид у дозі 5 мг/кг уводили на 1-3-й день, у дозі 10 мг/кг - на 4-6-й, 15 мг/кг - на 7-9-й, 20 мг/кг - на 10-12-й, 30 мг/кг - на 13-15-й, 40 мг/кг - на 16-18-й, 50 мг/кг - на 19-21-й день. За обсягом уведення доза 5 мг/кг складала 0,12 мл, 50 мг/кг - 1,2 мл. У середньому для формування наркотичної залежності на 1 щура витрачалося до 13 мл 1 % розчину морфіну гідрохлориду. Доза морфіну гідрохлориду, рівна 50 мг/кг, у перерахуванні на людину відповідала середній добовій дозі, необхідній наркоманові, який перебуває в апогеї наркотичної залежності, для комфортного існування в стані наркотичної інтоксикації [165]. Це відповідало залежності, що наявна в людей з 2-ю стадією хвороби (наркоманії).
84 наркозалежні щури склали основну групу дослідження. Тваринам цієї групи тяжку механічну травму і шок моделювали за допомогою модифікованого методу Кеннона (нанесення 50 ударів електромагнітним ударником по стегнах силою 212 Н/см2) [229].
Основна група була поділена на 2 підгрупи. Щурам першої підгрупи (серії № 2, 7, 10, 16, 18) перед травмою вводили наркотик у дозуванні, достатньому для перебування в стані "комфорту"; щурам другої підгрупи (серії № 3, 8, 12, 14, 19) наркотик не вводили, залишаючи їх у стані легкого абстинентного синдрому (доба).
Індивідуальну реактивність організму в динаміці посттравматичної реакції визначали згідно з модифікованим методом вимірювання шкірно-гальванічного рефлексу [77] за допомогою показника "К", за формулою:
(2.1),
де: Рмакс - величина електричного опору шкіри, вимірюваного при напрузі 0,6 В; Рмін - при напрузі 0,2 В.
Сам електричний опір визначали за законом Ома. Чисельник рівняння 2.1 відбивав зміни електричного опору шкіри, отримані в динаміці посттравматичної реакції, знаменник - у контролі (до нанесення травми в кожної тварини). Електричний опір шкіри визначали послідовним переключенням контактів кожного з 8 щурів через 8 хвилин (одночасно досліди проводили на 8 щурах).
Застосування показника "К" дозволило розглядати зміни реактивності організму в динаміці ПТР у єдиній шкалі значень, відлік у якій починався з одиниці. Так, зокрема, було встановлено, що у відповідь на механічну травму, стандартну за силою впливу, розвивалася ПТР, при якій тривалість життя тварин коливалася в широких межах: від напівдоби до 5 діб. При цьому розподіл тривалості життя тварин не підкорявся закону нормального розподілу статистичних величин. Найбільша кількість випадків загибелі тварин приходилася на три періоди: до доби, на 2-3 добу, на 4-5 добу. На обох моделях ПТР протягом цих трьох періодів гинула приблизно однакова кількість тварин: 40, 30 і 30 %. Розтин трупів щурів показав, що у тварин, які прожили менше доби, загибель пов'язана з розвитком травматичного шоку; у тварин, що загинули на 2-3 добу, - з розвитком "шокової легені", пневмонії. У тварин, які загинули на 4-5 добу, загибель зумовлена розвитком гнійно-септичних ускладнень унаслідок інфікування травмованих тканин.
Аналіз змін ШГР у формі значень показника "К" дозволив виявити наступні особливості розвитку ПТР.
У тварин, які загинули на першу добу досліджень, відзначали трифазні зміни значень показника "К" (рис. 2.1. а). Величини показника "К" у другій його фазі коливань реєстрували в невеликому інтервалі значень - від 2 до 3,5. Тривалість цієї фази дорівнювала або перевищувала 1,5 години.
У тварин, що загинули на 2-3 добу, у початковому періоді ПТР відзначалися також трифазні зміни коливань показника "К" (рис. 2.1. б). Спочатку показник "К" зменшувався до 0 (вихідний рівень дорівнював одиниці), потім він підвищувався, досягаючи вихідного рівня (перша фаза), перевищував його, досягаючи визначеного максимуму, що лежить в інтервалі 9>K>1. Потім знову відзначали зниження його значень до вихідного рівня (друга фаза) і навіть до 0 (третя фаза). За максимальною вираженістю значень показника "К" і тривалістю другої фази перебіг ПТР мав три варіанти. Перший варіант (А) характеризувався незначною вираженістю другої фази (2>K>1), причому її тривалість коливалася в широких межах, як правило, від 0,5 до 2 годин. Другий варіант (Б) - більшою вираженістю другої фази (3,5>K>2). Однак її тривалість не перевищувала 1,5 години. Третьому варіанту (В) була властива максимальна вираженість другої фази (9>K>3,5). Тривалість цієї фази, як і в першому варіанті, коливалася в широких межах - від 0,5 до 2 годин.
У тварин, що загинули на 4-5 добу дослідження, значення показника "К" відразу після травми зменшувалися і на 8-16 хв складали 0,5-0,0