Розділ 2
детермінованість злочинності неповнолітніх в україні Недоліками у діяльності
навчальних закладів
2.1. Навчальний заклад як інститут суспільного виховання та соціалізації
неповнолітнього
Виховання людини в соціально-філософській традиції завжди визнавалося одним з
вирішальних чинників існування суспільства. У свою чергу підкреслимо, що і
сучасні дослідники переконані в тому, що без виховання унеможливлюється
подальше існування суспільства, збереження життя у Всесвіті [132]. Таку позицію
підтверджує й думка про те, що „виховання є найважливішою функцією суспільства
з часів виникнення людської цивілізації” [173, с.16].
Слушною є позиція В.Г.Лихолоба, який розглядає виховання не як науку повчань, а
як цілеспрямований психолого-педагогічний вплив на особу відповідно до вимог
норм моралі, права та інших спеціальних норм, суть яких полягає у тому, щоб
особа усвідомила протиправність своєї поведінки, її негативні наслідки та
невідворотність покарання [165, с.179].
Ще І.Кант зазначав, що „…у вихованні криється велика таємниця удосконалення
людської природи, …завдяки вихованню людська природа буде розвиватися все краще
і краще і… їй можна надати такої форми, яка відповідала б ідеалу людяності”
[114, с.448].
У широкому розумінні виховання включає в себе всю систему взаємовідносин
особистості з навколишнім середовищем, навчання і освіту. Поступово і
послідовно засвоюються соціально вироблені норми, цінності; індивід таким чином
соціалізується: культура людства стає його особистісною культурою, сукупністю
його ціннісних світоглядних установок та переконань.
У більш вузькому розумінні виховання є суспільним, тобто здійснюється як
цілеспрямований вплив професійних педагогів на вихованців у процесі навчання та
спільної діяльності. Проте на практиці таке обмежене розуміння виховання часто
відводить дитині пасивну роль „сприймача” педагогічного впливу. Але ж дитина –
жива істота, яка має своє ставлення до того, що з нею роблять, і досить часто
чинить опір діям вихователя або залишається байдужим і пасивним „об’єктом”
педагогічного впливу. Тому найкращим визначенням суспільного виховання, на наш
погляд, є взаємодія педагогів та вихованців у процесі спільної діяльності,
спрямованої на належне формування особистісних якостей вихованців, розвиток у
них кращих рис людини і громадянина.
„Керівним і разом з тим об’єднуючим центром виховання дітей, – як відзначають
Я.М. Шевченко і Т.С. Барило, – є школа. Якщо вона такої ролі не відіграє,
створюються умови для виникнення правопорушень неповнолітніх, бо внаслідок
цього втрачається єдність виховного процесу в сім’ї і в школі. Разом з тим
зникає і єдність впливу на формування особистості неповнолітнього,
відкривається простір для дії на нього інших, негативних факторів” [284,
с.30].
Формування особистості, особливо на ранніх стадіях життя індивіда, тісно
пов’язане з неусвідомленим вибором моделі поведінки, який проходить під впливом
найближчого оточення, тобто, тип поведінки особи формується в результаті її
соціалізації, коли біологічні передумови індивіда набувають в тій чи іншій
структурі певної форми.
Соціалізація особистості – це тривалий процес і значна його частина припадає
саме на період неповноліття особи. Зауважимо, що для кримінологічної науки
проблема соціалізації особистості, включаючи її взаємини з мікросередовищем, є
важливою перш за все тому, що соціалізація дитини в умовах несприятливого
соціального оточення загрожує засвоєнням неповнолітнім негативних, шкідливих
впливів. „Отримавши певний „заряд” неправильних поглядів і звичок, дитина в
подальшому стає усе більш піддатливою до негативних впливів” [21, с.17].
Вирішальним етапом процесу соціалізації, як зазначає В.Я.Рибальська, є школа
[230, с.143]. Усі набуті згодом соціальні якості часто залежать, так чи інакше
визначаються цим етапом [179, с.33]. Однак неповнолітній соціалізується не
тільки у школі, але й у інших навчальних закладах, де він здобуває чи продовжує
власну освіту, тому вважаємо за доцільне зупинитися на визначенні поняття
„навчальний заклад”.
Ст.28 ЗУ „Про освіту”, не даючи безпосередньо визначення поняттю „навчальний
заклад”, закріплює, що навчальні заклади входять до системи освіти [90].
Визначення „навчального закладу” знаходимо в 4 томі Юридичної енциклопедії, де
О.В. Бакаєв дифініціює навчальний заклад як установу, що безпосередньо реалізує
державну політику в галузі освіти, професійної, культурної, загальнонаукової
підготовки та виховання громадян, створює умови і задовольняє потреби особи у
здобутті освіти [290, c.8].
Cт.29 ЗУ „Про освіту” знайомить нас зі структурою освіти, яка включає:
дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту;
професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру;
докторантуру; самоосвіту [90]. У контексті нашого дослідження ми зупинимося
лише на деяких елементах структури освіти: на загальній середній,
професійно-технічній та вищій освіті.
Основним видом ЗНЗ є середня загальноосвітня школа трьох ступенів: перший –
початкова школа, що забезпечує початкову загальну освіту, другий – основна
школа, яка забезпечує базову загальну середню освіту, третій – старша школа, що
забезпечує повну загальну середню освіту. Для дітей і підлітків, які потребують
особливих умов виховання, створюються загальноосвітні школи і професійні
училища соціальної реабілітації [88].
До ПТНЗ належать: професійно-технічне училище відповідного профілю; професійне
училище соціальної реабілітації; вище професійне училище; професійний ліцей;
професійний ліцей відповідного профілю; професійно-художнє училище; художнє
професійно-те
- Київ+380960830922