РОЗДІЛ 2.
ОСОБЛИВОСТІ ОКРЕМИХ ЗЛОЧИННИХ ПОСЯГАНЬ НА
ПРЕДСТАВНИКІВ ВЛАДИ І ГРОМАДСЬКОСТІ, ЯКІ ОХОРОНЯЮТЬ ПРАВОПОРЯДОК, ЗА
КРИМІНАЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ
2.1. Опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену
громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або
військовослужбовцеві (ст. 342 КК)
Кримінальна відповідальність за опір представнику публічної влади передбачена
як у законодавстві більшості пострадянських країн (зокрема, у КК Азербайджана,
Білорусі, Грузії, Естонії, Латвії), так і у ряді інших зарубіжних країн
(наприклад, у КК Австрії, Іспанії, Канади, Розділі 18 Зводу законів США, який
має назву «Злочини та кримінальна процедура», англійському Акті про поліцію
1964 р.)
В КК України 1960 року відповідальність за опір представнику влади або
представнику громадськості, який охороняє громадський порядок, була передбачена
в ст. 188 КК, а за опір працівнику міліції, члену громадського формування з
охорони громадського порядку чи військовослужбовцю при виконанні ними
обов’язків по охороні громадського порядку – в ст. 1881 КК. КК України 2001
року об’єднав зазначені норми в одній статті, в деякій мірі змінивши коло
потерпілих від злочину, і передбачив у ч. 1 ст. 342 відповідальність за опір
представнику влади під час виконання ним службових обов’язків, а в ч. 2 ст. 342
– за опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових
обов’язків, а також члену громадського формування з охорони громадського
порядку і державного кордону або військовослужбовцеві під час виконання цими
особами покладених на них обов'язків щодо охорони громадського порядку.
Законодавець в новому кодексі також не передбачив насильство чи погрозу його
застосування як кваліфікуючу ознаку опору і зберіг підвищену відповідальність
лише за опір, поєднаний з примушенням зазначених в ч. 1 та ч. 2 ст. 342 КК осіб
шляхом насильства або погрози його застосування до виконання явно незаконних
дій.
В науці радянського, а пізніше і українського кримінального права, не було
єдності щодо визначення безпосередніх об’єктів злочинів, передбачених статтями
188 та 1881 КК України 1960 року. Безпосереднім об’єктом злочину, який був
передбачений ч. 1 ст. 1881 КК, переважна більшість вчених визнавала нормальну
діяльність органів внутрішніх справ та громадських організацій, які виконують
функції по охороні громадського порядку [72, с. 6; 75, с. 16; 170, с. 13].
Але існували і інші погляди відносно визначення безпосереднього об’єкту
злочину, передбаченого ст. 1881 КК. Так, Шапченко С.Д. зазначав, що об’єктом
цього злочину є особиста недоторканність названих в ч. 1 ст. 1881 КК осіб як
необхідна умова виконання ними обов’язків по охороні громадського порядку [49,
с. 679]. Під особистою недоторканністю він розуміє заборону протиправного
втручання з боку інших осіб у питання вільного вибору людиною місця проживання,
тимчасового перебування чи здійснення свободи пересування [49, с. 266].
Ми не будемо заперечувати слушність такої позиції, оскільки вона відповідає
нашому розумінню опору як дії, завжди спрямованої на потерпілого. Крім того, з
визначення С.Д. Шапченка випливає, що він розглядає особисту недоторканність
працівників міліції, членів громадського формування з охорони громадського
порядку і військовослужбовців як необхідну умову правомірної діяльності
вказаних осіб по охороні громадського порядку. Але, на нашу думку, таке
визначення об’єкта неповне: здійснюючи опір представнику влади, працівнику
правоохоронних органів, суб’єкт завжди посягає і на авторитет зазначених
органів, який також можна вважати невід’ємною умовою їх нормальної діяльності,
і на саму діяльність.
Отже, безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 342 КК, виступає
здійснювана у відповідності до закону службова діяльність представників влади,
зокрема працівників правоохоронних органів, та діяльність представників
громадськості по охороні громадського порядку.
В тих випадках, коли вчинення опору пов’язане з примушенням потерпілого шляхом
насильства або погрози застосування такого насильства до виконання явно
незаконних дій, додатковим об’єктом слід вважати здоров’я, тілесну
недоторканність або особисту безпеку представника влади, працівника
правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського
порядку і державного кордону чи військовослужбовця.
З об’єктивної сторони злочин, передбачений ч. 1 ст. 342 КК, полягає в опорі
представникові влади під час виконання ним службових обов’язків, а передбачений
ч. 2 цієї статті, – в опорі працівникові правоохоронного органу під час
виконання ним службових обов’язків, а також члену громадського формування з
охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві під
час виконання цими особами покладених на них обов’язків щодо охорони
громадського порядку.
Пленум ВСУ в абз. 1 п. 8 постанови від 26 червня 1992 року № 8 роз’яснив, що
вчинення опору полягає в активній фізичній протидії здійсненню працівником
міліції, членом громадського формування з охорони громадського порядку,
військовослужбовцем обов’язку по охороні громадського порядку [77, с. 75].
Подібне визначення наводилось і в більш ранніх за часом роз’ясненнях Пленуму
Верховного Суду СРСР, сприйняла таке розуміння опору і наука кримінального
права. Проте ми вважаємо його надто розпливчатим і таким, яке не дає
однозначної відповіді на запитання про зміст опору (далі ми покажемо
різноманітність думок науковців з цього приводу). Тому спробуємо дати інше
визначення поняття опору з тим, щоб закласти у ньому критерій
- Київ+380960830922