РОЗДІЛ 2
ПАРАДИГМАТИЧНІ ВІДНОШЕННЯ У СКЛАДЕНИХ НАЗВАХ ІЗ СЕМОЮ ‘ВОДА’
Парадигматичними відношеннями пов’язані між собою слова як самостійні одиниці
лексичної системи в номінативній функції. Сутність парадигматичних відношень
складає подібність одиниць за одними компонентами та протиставлення – за
іншими. Парадигматичні зв’язки слів засновані на тому, що в значенні різних
слів наявні одні й ті самі компоненти. Наявність спільних сем, їхня
повторюваність сприяють тому, що і робить відповідні слова парадигматично
співвіднесеними за змістом. Тому не випадково багато слів можуть бути членами
декількох лексико-семантичних парадигм. Наприклад, розглядаючи ядро
лексико-семантичного поля із семою ‘вода’, з’ясовано, що лексеми, які утворюють
лексико-семантичні групи та підгрупи на основі спільної семи, мають певний
набір диференційних сем, за якими вони подібні чи протиставляються одна одній.
Наприклад, лексема ріка за диференційною семою ‘характер руху’ протиставляється
лексемам потік, течія, джерело, море, озеро тощо. Лексема море за диференційною
семою ‘розмір’ протиставляється лексемам озеро, водойма, ріка, течія, джерело
тощо, за диференційною семою ‘спосіб утворення’ протиставляється лексемам
лиман, прилив, лагуна, басейн, крапля тощо. Отже, ті ознаки, які об’єднують чи
протиставляють значення різних слів, по-різному співвідносяться одне з одним.
“Лексичні одиниці, протиставлені за такими ознаками, які є несуттєвими в певних
умовах, можна розглядати як синоніми. Лексичні одиниці, саме значення яких
зумовлене їхньою протиставленістю, – як антоніми” [286, с. 193].
Системний підхід до термінології вимагає виокремлення усіх одиниць, що
утворюють систему, і відношень між словами і групами слів на основі спільності
або протилежності їх значень (синонімія, антонімія, омонімія,
гіперо-гіпонімічні відношення). Тому дотримуємося думки як українських
дослідників (С. Булик-Верхоли [38–39], З. Куньч [129], Б. Михайлишина
[157–158], Т. Михайлової [160–162], Т. Панько [189–191] та ін.), так і
зарубіжних (Н. Васильєвої [242], Б. Головина [65–66], В. Даниленко [71–73],
Д. Лотте [143–144], Н. Подольської [242], О. Суперанської [242] О. Шокіна [287]
та ін.), які вважають, що термінам притаманні ті самі ознаки, що й іншим
лексичним одиницям, зокрема синонімія, гіперо-гіпонімія, антонімія, полісемія,
омонімія. Основна причина цього полягає в тому, що “в одиниць спеціальної
лексики замість цілісності слова з його фонетичними, лексико-семантичними,
граматичними характеристиками є план вираження і план змісту” [242, с. 40–41].
2.1. Синонімія складених назв із семою ‘вода’
Д. Лотте [144, с. 9–10] називає синонімію у системі наукової термінології
суттєвим недоліком, пояснюючи це низкою чинників: великою завантаженістю
пам’яті, оскільки, вивчаючи якусь дисципліну, доводиться знайомитися не лише з
великою кількістю понять, а й з великою кількістю термінів; можливістю
неправильно розмежувати їх вживання; наявністю синонімічних терміноелементів
(граматична синонімія). Проблему синонімії у термінології порушували як
українські науковці (С. Булик-Верхола [39], А. Д’яков [76], І. Ізергіна [92],
М. Мартинюк [152], С. Худолєєва [262–264] та ін.), так і російські (М. Глушко
[60], Е. Корольова [115], В. Молодець [166], В. Прохорова [207–208],
Л. Русинова [221–222] та ін.).
Якщо у загальновживаній лексиці синонімами вважають слова, відмінні за
написанням та подібні за значенням, то синоніми у термінології – це “знаки,
максимально наближені один до одного внаслідок схожості пов’язаних із ними
понять і спільності речей, які вони називають. Абсолютних синонімів практично
немає” [242, с. 49]. Як вважає В. Бездітко [22, с. 6], в основі синонімів
лежить спільне поняття, точніше, предметно-поняттєвий компонент значення, за
допомогою якого здійснюється зв’язок з явищами об’єктивної дійсності, інші
компоненти утворюють систему відтінків одного значення, синонімічні слова
відрізняються умовами сполучуваності, сферою застосування.
Науковці С. Булик-Верхола [39], І. Кочан [120], З. Куньч [129], Т. Михайлова
[162] та ін. вважають, що визначальним у термінології, як і в загальновживаній
лексиці, є семантичний критерій виділення синонімів, тобто члени синонімічного
ряду, як лексичні одиниці зі схожим значенням, відрізняються одним – двома
елементарними смислами – семами. Це означає, що синоніми можуть виражати
семантичні відтінки, давати оцінку характеризованому об’єктові, уточнювати
висловлювану думку, сприяти стилістичній виразності, наголошувати на певному
факті й навіть пояснювати незрозуміле слово. Тому, як і для лексичних одиниць,
одним із сучасних методів вивчення синонімів у сфері термінології є метод
компонентного аналізу, який ставить вивчення лексичної варіантності на
об’єктивний ґрунт, надаючи “критерії визначення ступеня близькості та відстані
між синонімами” [58, с. 47–48], [162, с. 54]. Обмеженість у використанні
варіантів у сфері термінів порівняно з нетермінологічною лексикою полягає в
тому, що “значення одного і того самого об’єкта засобами різних терміносистем
не свідчить про синонімію цих термінів: вони не взаємозамінні у межах однієї
терміносистеми і не розрізняються як синоніми-нетерміни своїми елементарними
смислами-семами і т. д.” [58, с. 48].
На думку В. Даниленко, термінологічна синонімія не виконує стилістичної
функції, чим і відрізняється від загальномовної. Це пояснюється тим, що
“синоніми термінів не мають додаткових характеристик, хоча вони можуть називати
одне і те саме поняття на основі різних ознак, наприклад, за функцією, за
зовнішнім для змісту по
- Київ+380960830922