Розвиток психологічної культури державних службовців України

РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ РОЗВИТКУ ПСИХОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ
ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ
2.1. Програмно-цільова структура, методологія та етапи дослідження
Сучасна ситуація розвитку суспільства характеризується переходом багатьох
фундаментальних наукових дисциплін до вивчення нового типу об’єктів –
нелінійних систем, яким властива самоорганізація та розвиток. Попередні
уявлення про світ, що розвивається за стабільними законами, змінюються
світорозумінням нестабільності, самостворення і саморозвитку систем, актуалізує
усвідомлення альтернативності шляхів їх розвитку. Як відкрита нелінійна
складноорганізована система, система державної служби нині потребує
кардинальної зміни парадигми, що, насамперед, пояснюється бурхливими змінами в
усіх сферах суспільного життя. Моделювання підходів до розвитку та
вдосконалення психологічної культури державних службовців України у контексті
змін, що відбуваються в країні відповідно до вимог часу є не тільки актуальним,
а й вельми важливим завданням.
Поглиблений та системний аналіз літературних джерел, автори яких [1, 3, 5, 10,
12, 16, 19, 32, 36, 40, 42, 46, 53, 54, 59, 67, 71, 80, 83, 84, 88, 92, 94,
103, 135, 143, 172, 186, 208, 228] досліджують проблеми державного управління,
розвитку професійної компетентності державних службовців та вдосконалення їх
психологічної культури дає право стверджувати, що методологічною основою теми
та напрямів дослідження є:
дослідження рівня сформованості психологічної культури державних службовців
України;
виявлення основних компонентів психологічної культури державних службовців
України;
встановлення функціонально-структурних зв’язків між складовими психологічної
культури державних службовців України;
систематизація та поглиблення психологічних знань у сфері державного
управління;
визначення та обґрунтування адекватних напрямів розвитку психологічної культури
державних службовців України у відповідності до вимог державного управління та
сучасного світового менеджменту;
розробка рекомендацій спрямованих на вдосконалення та розвиток психологічної
культури державних службовців України.
Науково-теоретичне обґрунтування базових принципів та механізмів розвитку
психологічної культури державних службовців України в умовах реорганізації
системи державної служби з урахуванням головних тенденцій та напрямів світового
розвитку – багатогранна та складна проблема. Її розв’язання потребувало
розробки спеціальної комплексної програми дослідження, складеної нами з
використанням теорії систем, методики системного підходу, на основі сучасних
досягнень психології, державного управління, а також попередніх
науково-практичних досліджень за темою роботи.
Такий підхід сприяв послідовному розв’язанню цілої низки специфічних завдань,
визначенню конкретного об’єкта й предмета дослідження, а також його етапності.
Все це забезпечувало можливість отримання достатньо повної і достовірної
інформації щодо кожного з поставлених завдань.
Організація дослідження передбачала дві взаємопов’язані частини –
програмно-методичне забезпечення та структурно-логічну етапність. Така
багаторівнева структуризація його завдань забезпечувала комплексність,
системність та логічність, оскільки результати, отримані на кожному
попередньому етапі, ставали основою не тільки для наступних етапів, а й для
узагальнення отриманих результатів і наукового обґрунтування мети дослідження.
На першому етапі, на основі попереднього знайомства з проблемою та результатів
попереднього вивчення її за професійними мотивами і цілями, основна увага була
зосереджена на виборі напряму дослідження, опрацюванні мети і завдань,
визначенні об’єкту, предмету та методів дослідження, виборі можливих джерел
інформації. Так, виходячи з мети, об’єктом дослідження було визначено
психологічну культуру державних службовців.
Предметом дослідження було виділено розвиток психологічної культури державних
службовців.
При проведенні дослідження ми виходили із припущення, що розвиток психологічної
культури державних службовців детермінується рядом факторів, у яких
здійснюється процес її розвитку та вдосконалення. Останні, в свою чергу,
визначаються як сукупність суб’єктивних та об’єктивних чинників, що визначають
зміст та спрямованість психологічної культури державних службовців.
Результати першого етапу дослідження використані в вступі, першому, другому та
третьому розділах дисертації.
Другий етап, який присвячений вивченню та аналізу сучасного стану психологічної
культури державних службовців України, передбачав аналіз публікацій вітчизняних
та зарубіжних авторів з проблем державного управління, психології управління та
державної служби, присвячених розвитку психологічної культури державних
службовців ( 251 першоджерело).
Методом суцільної вибірки було досліджено стан дослідженності проблеми розвитку
психологічної культури державних службовців, його нормативно-правове
забезпечення, виявлені наявні організаційно-управлінські вади та суперечності
за предметом дослідження, їх загальна характеристика і причинно-наслідковий
зв’язок. Проаналізовано рівень сформованості психологічної культури державних
службовців України та перспективи її розвитку на засадах державного управління
та сучасного менеджменту, що дало можливість визначити:
задіяну систему та якість механізмів державного управління щодо забезпечення
розвитку психологічної культури державних службовців, виокремити хиби та
недоопрацювання;
рівень законодавчої та нормативно-правової бази та її відповідність щодо
можливості забезпечення якості розвитку психологічної культури