РОЗДІЛ 2
ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА
2.1. Організація емпіричного дослідження: обґрунтування показників самореалізації молодшого школяра та критеріїв оцінки її результативності
Аналіз психолого-педагогічної літератури дав змогу виявити труднощі, що мають місце під час адаптації молодших школярів у новому соціальному середовищі, від якого залежить повнота реалізації актуалізованих можливостей дитини, та встановити причини їх виникнення з метою подолання перешкод, що гальмують творчу активність дитини. Для виявлення показників самореалізації молодших школярів та критеріїв оцінки результативності цього процесу розглянемо детальніше особливості дитини даного вікового періоду.
Молодші школярі, особливо учні перших двох класів, за своєю психологією і поведінкою ще дуже схожі на дітей старшого дошкільного віку [118, 224]. У зв'язку з цим, у дослідженні ми використовували не лише доступні для учнів початкових класів методики психодіагностики особистості і міжособистісних відносин дітей, а й метод експертних оцінок.
Особливістю дітей молодшого шкільного віку є безмежна довіра до дорослих, головним чином учителя, підкорення і прагнення бути подібним до нього. Діти в цьому віці повністю визнають авторитет дорослої людини, приймають її оцінки, навіть характеризуючи себе як особистість, молодший школяр в основному повторює те, що про нього говорить дорослий. Це стосується і самооцінки, що безпосередньо залежить від характеру оцінок, які дають дорослі дитині і її успіхам в різних видах діяльності [119, 210]. Це, в свою чергу, є певним бар'єром для самоствердження в учнівському колективі.
Довірливість дитини до слів дорослого, некритичність у прийнятті його цілей, схильність наслідувати його, особлива чутливість до його оцінок "досягає свого апогею до початку шкільного навчання. Уся система дошкільного виховання спрямована на те, щоб до цього моменту вчитель був виділений для дитини як центральна, найбільш значна й авторитетна фігура не тільки на уроці, але (на якийсь час) й у світі" [165, 106]. І це норма вікового розвитку. Ця ж норма має, на думку Г.Цукерман, і зворотний бік. А саме: довірливість дитини, її готовність виконувати розпорядження вчителя породжує некритичність, інтелектуальну несамостійність дитини [190].
У цьому і суперечливість значення ролі вчителя в особистісному становленні молодшого школяра. З одного боку, вчитель - центральна фігура шкільного життя дитини (він учить усьому, він спрямовує). З іншого боку джерелом психічного розвитку в дитячому віці є всезростаюча самостійність, "емансипація" дитини від реальних дорослих і всезростаюча залежність від дорослого світу [195]. Звідси і суперечлива запрограмованість поведінки дитини. Тому і суперечлива роль дорослого. Без нього нормальний психічний розвиток, тобто шлях до незалежності, до ініціативності, неможливий, але той же дорослий своїми діями може створити на цьому шляху певні труднощі [91, 64].
Проте слід зазначити, що, за дослідженнями Г.Абрамової, сучасні дорослі взагалі дуже рано перестають бути для дітей авторитетом. Підтвердженням цього є феномен обману - дитина може обманюєвати дорослого, щоб перевірити таким чином свою силу, перемігши його [1, 493]. А тому дітям необхідна самостійна сумісна діяльність, де дорослий ніби з ними, але і не разом [1, 494]. Небезпечність цього періоду в тому, що дитина ще не знає міри, межі своїх сил.
У зв'язку з цим, особлива роль у розвитку особистості молодшого школяра та оцінки результативності його діяльності має відводитися вчителю. Досліджуючи проблему оптимізму дитини, О.Максимова зазначає, що психологічне поняття успіху тлумачиться як позитивний результат діяльності, здобуток, досягнення мети, максимальна самореалізація індивіда [99]. Отже, успішна діяльність є метою самореалізації особистості. На успіх впливають як зовнішні (соціально-педагогічні, дидактичні, ситуаційні), так і внутрішні чинники (мотивація, самооцінка, рівень домагань, самоцінність, пізнавальні, вольові особливості, здібності, рефлексія) [99]. Успіх дитини в різних видах діяльності тісно пов'язаний з визнанням його однолітків [1, 481]. А тому для оцінки результативності самореалізації молодшого школяра можуть бути використані дві групи критеріїв: об'єктивні (успішність діяльності, задоволеність оточуючих) та суб'єктивні (задоволеність діяльністю та відсутність тривожності).
Виходячи з вищесказаного, для визначення показників та емпіричного дослідження специфіки самореалізації молодшого школяра еспериментом було охоплено 200 учнів молодшого шкільного віку загальноосвітніх шкіл міста Острога та Острозького району, які не займаються художньотворчою діяльністю за межами загальноосвітньої програми. На першому етапі дослідження для вивчення структурних складових самореалізації молодшого школяра, що обумовлюють її динаміку, було задіяно 200 батьків обраних учнів молодшого шкільного віку і 30 вчителів початкових класів загальноосвітніх шкіл міста Острога та Острозького району, які були обрані як експерти.
Взаємодія зі світом та іншими людьми відбивається у таких властивостях, як впевненість у собі, незалежність, оптимізм, самоконтроль, незворушність [112]. Т.Більгільдєєва, досліджуючи умови самореалізації молодших школярів на прикладі третьокласників, довела, що їхня самореалізація носить пошуковий характер, залежить від рівня вищеназваних показників, самооцінки, рівня домагань [16]. Відповідно до теоретичного аналізу для визначення показників, що обумовлюють динаміку самореалізації молодшого школяра, експертам була запропонована анкета з переліком вищеназваних показників самореалізації молодшого школяра (самооцінка, рівень домагань, впевненість у собі, незалежність, оптимізм, самоконтроль, незворушність), до яких ми додали ще три, які, на нашу думку, мають вплив на самореалізацію дитини цього віку: мотивація досягнення успіху, комунікабельність та рівень тривожності (Додаток А.1).
Відповідно до експертних оцінок,