РОЗДІЛ 2.
ЕМПІРИЧНЕ ВИВЧЕННЯ САМООЦІНКИ СТУДЕНТІВ
2.1. Основні методичні підходи до емпіричного дослідження самооцінки студентів.
Динамічне сьогодення ставить високі вимоги до особистісного розвитку підростаючого покоління. Перехід від дитинства до дорослості дуже складний. Процес особистісного становлення нелегкий, а іноді надзвичайно болісний, що проявляється у труднощах не лише сприйняття самого себе, а й в дисгармонії у взаєминах з оточуючими, дискомфортному емоційному самопочутті під час спілкування з дорослими й ровесниками.
Самооцінка, як одна з основних структурних компонентів самосвідомості, є важливим регулятором поведінки й діяльності людини. Самооцінка впливає на всі сторони її життя, емоційне самопочуття, взаємини з оточуючими, розвиток творчих здібностей, ставлення до успіхів і невдач.
Дослідження [14, 19, 70, 87, 118, 131, 199, 220, 224, 235] свідчать про те, що в сфері самопізнання дошкільників і молодших школярів переважають зовнішні дії та вчинки, а в підлітків домінує інтерес до себе - свого внутрішнього життя, якостей власної особистості, потреба в самооцінці, порівнянні себе з іншими. Така потреба зумовлюється практичною життєдіяльністю підлітка: бурхливою перебудовою організму, змінами в житті, становищем у сім'ї, появою нових обов'язків і розширенням прав; підвищеними вимогами до навчальної діяльності. Рушійними силами розвитку самосвідомості є зростаюча самостійність індивіда, яка виявляється в зміні його взаємин з оточуючими.
Будучи ядром особистості, самооцінка є важливим регулятором поведінки. Від самооцінки залежать взаємовідносини людини з навколишніми, її критичність, вимогливість до себе, ставлення до успіхів і невдач. Тим самим самооцінка впливає на ефективність діяльності людини й подальший розвиток її особистості. Самооцінка тісно пов'язана з рівнем домагань людини, тобто зі ступенем важкості цілей, які вона ставити перед собою. Розходження між домаганнями й реальними можливостями людини призводить до того, що вона водночас починає неправильно оцінювати собі, внаслідок чого її поведінка стає неадекватною (виникають емоційні зриви, підвищена стурбованість та інше). Самооцінка отримує об'єктивне вираження в тому, як людина оцінює можливості та результати діяльності інших (наприклад, принижує їх при завищеній самооцінці).
У сучасній психологічній науці існують різні підходи до розв'язання проблеми подолання негативної самооцінки. Для нашого дослідження важливе значення мають праці таких західних психологів як А. Адлера, Е. Берна, У. Джеймса, А. Маслоу, К. Роджерса, З. Фрейда, та російських і українських психологів - Л.І. Божович, Л.С. Виготського, І.С. Кона, О.М. Леонтьєва, С.Д. Максименка, О.М. Прихожан, С.Л. Рубінштейна, Л.С. Сапожнікової, Т.М. Титаренко, П.Р. Чамати та багатьох інших.
Зокрема, найбільш досліджуваними аспектами є: особливості самооцінки дітей молодшого шкільного віку (Ш.Б.Алієва, І.В.Боязитова, О.Д. Главінська, Т.Л.Іванова, Л.А.Карнацька, Г.І.Катрич, К.О.Островська, Л.Є.Семенова, Є.К.Фещенко), особливості самооцінки підлітків (З.С.Акбієва, М.Г.Гітінова, Ж.К.Дандарова, О.А.Данилова, С.А.Куненков, Л.М.Сулейманова), виникнення афекту неадекватності (Л.І.Божович, О.О.Головко, М.С.Неймарк, Л.С.Славіна та інші), розвиток підвищеної тривожності (Л.В.Бороздіна, Л.Відінська, І.О.Меліхова, Г.М.Прихожан та інші), порушення у спілкуванні (Л.І.Гаврищак, Т.І.Юферева та інші), стрес та критичні ситуації у життєдіяльності особистості (В.О.Бодров, Ф.Ю.Василюк, Л.Г.Дика, Л.О.Китаєв-Смик, А.І.Колобкова, Л.М.Кулагіна, Т.І.Пашукова, Г.Сельє).
У юнацькому віці пізнання себе, виокремлення і зіставлення свого "Я" з іншими створюють умови для самовдосконалення. Юнаки, оцінюючи свої здібності, успіхи, зовнішню привабливість, свою соціальну роль у колективі, свої недоліки, емоційно переживають все це і прагнуть завоювати повагу і довіру навколишніх. На основі співвідношень між рівнем домагань і реальними успіхами у них формується відповідно висока чи низька самооцінка. Вона великою мірою залежить від того, як їх оцінюють навколишні.
Якщо людина недооцінює себе в порівнянні з тим, ким вона є в дійсності, ми зазначаємо, що в неї самооцінка занижена. У тих випадках, коли вона переоцінює свої можливості, результати діяльності, особисті якості, зовнішність, характерною для неї є завищена самооцінка. Як завищена, так і занижений самооцінка дуже ускладнюють життя людини. Нелегко жити невпевненим у собі, сором'язливим, важко жити й пихатим. Неадекватна самооцінка ускладнює життя не тільки тих, кому вона властива, а й тих людей, які в різних ситуаціях - виробничих, життєвих та інших - спілкуються з ними. Конфліктні ситуації, у яких опиняється людина, її непристосованість дуже часто є наслідком її неправильної самооцінки.
На думку Р. Бернса, I. Кона та інших, позитивне самоставлення, самоповага сприяють збереженню внутрішньої стабільності особистості, її саморегуляції та самореалізації. Формування ж заниженої самоповаги може призводити до розвитку почуття неповноцінності, нестійкості "образу Я" та самооцінки [27, 93].
Визначити рівень самооцінки для людини дуже важливо: це сприятиме адекватному спілкуванню, допоможе встановлювати відносини з іншими. Особливо важливо враховувати самооцінку дитини. Адже в дитинстві самооцінка тільки формується й саме тому більшою мірою, ніж у дорослого, піддається зміні.
Навчальна діяльність, спілкування з ровесниками є провідними видами діяльності для дітей шкільного віку. Також, в процесі навчання учні закріплюють знання, розвивається їхнє мислення, з одного боку, і, з іншого - в процесі соціалізації і спілкування у них формуються певні особистісні якості. Коли згадують про розвиток мислення, то мають на увазі формування в дитини вмінь і навичок розумової діяльності: вміння аналізувати, узагальнювати, порівнювати й т.п. Коли наголошують на формуванні особистості, то мають на увазі розвиток її інтересів, ідеалів, вміння спілкуватись, організованість, відповідальніс