РОЗДІЛ 2
КЛІНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОБСТЕЖЕНИХ ХВОРИХ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Загальна клінічна характеристика обстежених хворих
До дослідження включено 50 хворих на ХСН ІІ-ІІІ функціонального класу (згідно класифікації Нью-Йоркської асоціації кардіологів (NYHA)) [7] зі збереженою систолічною функцією ЛШ (фракція викиду ЛШ більше 45%, середня - 59,08±2,73%) у віці від 60 до 89 років (середній вік - 74,80±2,66 роки). Чоловіки склали 46% (23 особи), жінки - 54% (27 осіб). У всіх хворих діагностовано ІХС та АГ. У 30 хворих (60%) - ІІ стадії, у 20 (40%) - ІІІ стадії; 12 пацієнтів (24%) мали в анамнезі (більше півроку) інфаркт міокарду, 8 (16%) - порушення мозкового кровообігу. Тривалість спостереження складала 3 місяці. Групу порівняння склали 26 хворих з АГ та ІХС без ознак ХСН, зіставлених за статтю і віком. Контрольну групу становили 12 осіб без анамнестичних та клінічних ознак на серцево-судинні захворювання зіставлених за статтю і віком (табл. 2.1).
Не залучались до дослідження хворі на гострий коронарний синдром, гострий інфаркт міокарду, гостре порушення мозкового кровообігу, з аритміями, які обумовлюють порушення гемодинаміки та потребують корекції антиаритмічними засобами (шлуночкові екстрасистолії, миготіння та тріпотіння передсердь, пароксизмальні тахікардії, синдром брадисистолії), на ендокринні порушення (цукровий діабет, гіпотиреоз).
При проведенні клініко-діагностичних та лікувальних заходів спиралися на Рекомендації Української асоціації кардіологів [7] і Європейського товариства кардіологів [17, 135, 141, 142] з діагностики та лікування ХСН, ІХС та АГ.
Таблиця 2.1
Характеристика хворих на ХСН у порівнянні з контрольною групою на початку спостереження
ПоказникиХворі на АГ та ІХС, ускладнені ХСН (n=50)Хворі на АГ та ІХС без ХСН (n=26)Контрольна група (n=12)Стать, Ч:Ж23:2712:147:5Вік, роки74,80±2,6676,60±2,4272,31±2,58Вага, кг81,62±3,7374,00±3,7074,00±3,70АТС, мм рт.ст.150,76±4,60*148,78±4,99*135,68±3,89АТД, мм рт.ст.90,91±3,4088,22±3,4385,62±3,25ЧСС, уд. за хв.68,83±3,3772,89±3,6470,68±3,14
Прим.: *- достовірність відмінностей ознак у порівнянні з контрольною
групою, p<0,05
Серед обстежуваних пацієнтів на ХСН похилого і старечого віку основним фактором ризику є артеріальна гіпертензія (100% випадків), що відповідає літературним даним [8]. При цьому поширеність таких факторів як куріння, ожиріння, спадковість була вище у пацієнтів з ХСН порівняно з контрольною групою (рис. 2.1).
ХСН визначали при наявності об'єктивних та суб'єктивних ознак, притаманних цьому клінічному синдрому, проводили збір анамнестичних даних, фізикальне обстеження та лабораторно-інструментальні методи (клінічне дослідження крові, сечі; коагулограма, тест з 6-ти хвилинною ходьбою, реєстрація електрокардіограми (ЕКГ), рентгенографія органів грудної порожнини, допплер-ехокардіографія для оцінки стану кардіогемодинаміки).
Рис. 2.1. Частота факторів ризику серед пацієнтів обох груп
Найпоширенішими скаргами серед хворих на ХСН були задишка у 64% хворих, набряки кінцівок у 64% хворих, болі в ділянці серця у 46% хворих, з підвищенням їх частоти відповідно до функціонального класу (табл. 2.2).
Таблиця 2.2
Скарги хворих на ХСН
ПоказникиХворі на АГ та ІХС, ускладнені ХСН (n=50)слабкість, зниження працездатності 6 (12%)задишка32 (64%)набряки кінцівок32 (64%)серцебиття5 (10%)кардіалгії23 (46%)
При фізикальному огляді серед обстежених хворих акроціаноз спостерігався у 40% хворих, набряки кінцівок у 64%. При аускультації легень звичайне везикулярне дихання прослуховувалося у більшості хворих - 37 (74%), у 4 (8%) - послаблене у нижніх відділах, у 6 (12%) - спостерігалися поодинокі сухі розсіяні хрипи у легенях (що у більшості випадків було пов'язано з палінням), поодинокі вологі хрипи у нижніх відділах знайдені у 3 хворих (6%). При аускультації серця відзначалось послаблення I тону на верхівці серця у 42 пацієнтів (84%), акцент другого тона на аорті - у 50 хворих (100%), що пов`язано з різким закриттям клапанів аорти під натиском високого зворотнього току крові.
Під час рентгенологічного обстеження емфізема легенів була визначена у 18 хворих (36%), підсилення легеневого і судинного рисунку легенів у 10 хворих (20%). АГ визначали при підвищенні артеріального тиску (АТ) вище 140/90 мм. рт. ст. [18, 51]. АТ вивчали методом аускультації тонів М.С. Короткова з використанням тонометра. На плече пацієнта (на 2-3 см вище ліктьової ямки) накладали манжетку тонометра, прикладали фонендоскоп у ліктьовому згині в проекції плечової артерії. Повітря нагнітали в манжетку на 30 мм. рт. ст. вище рівня, при якому зникала пульсація плечової артерії. Систолічний АТ визначали з моменту першої появи тонів, діастолічний - після повного зникнення тонів. АТ вимірювали тричі після 5-хвилинного відпочинку. Діагноз АГ було верифіковано після виключення симптоматичних (вторинних) варіантів АГ, проводили збір анамнестичних даних, фізікальне обстеження та лабораторно-інструментальні методи (клінічне дослідження сечі, крові; визначення рівня цукру, реєстрація ЕКГ, рентгенографія органів грудної порожнини).
Стадію АГ оцінювали за характером ураження органів-мішеней за допомогою класифікації, яка прийнята в Україні і рекомендована для подальшого застосування відповідно до наказу № 54 від 14.02.2002 року [18]. Також враховували рівень АТ [18, 51]. АТ систолічний (АТС) коливався в межах 140-180 мм рт. ст., а АТ діастолічний (АТД). - 80-110 мм рт. ст., але у більшості хворих - 38 (76%) АТ не перевищував показник 180/110 мм рт. ст., що відповідає помірній важкості АГ [18, 51].
Використовували традиційний, стандартний план діагностики ІХС: збір скарг за Роузе та реєстрація ЕКГ у всіх пацієнтів (100%) [17, 135, 141, 142].
ЕКГ реєстрували у 12 відведеннях: у 6 від кінцівок (І, ІІ, ІІІ, aVR, aVL, aVF) та у 6 грудних (V1-V2) з реєстрацією не менше 4 передсердно-шлуночкових комплексів. ЕКГ