РОЗДІЛ 2
СТРУКТУРА, ОБ’ЄКТ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Структура та об’єкт дослідження
Робота виконана на клінічній базі кафедри терапії стоматологічного факультету в
терапевтичному відділенні №1 Центральної міської клінічної лікарні м.
Івано-Франківська.
В дослідження включено 131 хворого (чоловіків 47, жінок 84), віком
(58,75±11,28) роки. Контрольну групу склали 20 практично здорових людей
відповідного віку.
Відповідно до поставленої мети та сформульованих завдань було розроблено
структуру дослідження (рис. 2.1).
Розподіл хворих за віком наведений в табл. 2.1 згідно з класифікацією вікових
періодів [84].
Таблиця 2.1.
Розподіл хворих по вікових періодах
Вік (роки)
Кількість хворих
зрілий (31-45 роки)
15
11,45
середній (46-60 років)
52
39,69
похилий (61-75) років
47
35,88
старечий вік (76-85) років
17
12,98
Всього
131
100
Рис. 2.1. Структура дослідження
Попередньо перед дослідженням хворим було підібрано адекватну дозу еналаприлу
для тривалого застосування з метою досягнення цільового рівня АТ.
Антигіпертензивний ефект еналаприлу оцінювали через 1,5 року.
Досягнення бажаного цільового рівня АТ ? 140/80 мм рт.ст. відмічено у 37 хворих
(28,24%).
У хворих з недостатнім антигіпертензивним ефектом, у яких виявили феномен
вислизання АТ в умовах тривалого застосування еналаприлу, провели ОГТТ з метою
виявлення типу гіперінсулінемії. За рівнем ІРІ натще та після проведеного ОГТТ
хворі були розподілені на 3 групи (табл. 2.2):
Таблиця 2.2
Розподіл хворих за рівнем ІРІ в крові
Групи
Кількість хворих
1 група (нормальний рівень інсуліну в крові)
29
30,85
2 група (реактивна гіперінсулінемія)
38
40,43
3 група (спонтанна гіперінсулінемія)
27
28,72
Всього
94
100
В 1 групу включено 29 хворих з нормальним рівнем ІРІ в крові натще та після
проведеного ОГТТ; в 2 групу – 38 хворих з нормальним рівнем ІРІ в крові натще
та підвищеним рівнем ІРІ в крові після проведеного ОГТТ (реактивна
гіперінсулінемія); в 3 групу – 27 хворих із підвищеним базальним та
постпрандіальним рівнями ІРІ в крові (спонтанна гіперінсулінемія).
За тривалістю АГ хворі були розділені наступним чином. Тривалість АГ в анамнезі
до 5 років відмічали в 22 (16,79%) випадках, від 5 до 10 років – в 30 (22,90%);
від 11 до 20 років – 49 (37,40%); тривалість АГ більше 20 років – в 30
(22,90%).
На обтяжену спадковість вказували 45 (34,35%) обстежених. Причому хворі з
достатнім антигіпертензивним ефектом вказували на обтяжену спадковість лише в 2
(4,44%) випадках, в 1 групі – 9 (20,0%) хворих, серед них по материнській лінії
– 5 (55,55%), по батьківській – 4 (44,45%); в 2 групі – 21 (46,67%) хворий, по
материнській лінії – 18 (85,71%), по батьківській – 3 (14,29%); в 3 групі – у
13 (28,89%) хворих, по материнській лінії – 11 (84,62%), по батьківській – 2
(15,38%). Обтяжена спадковість частіше прослідковувалась у хворих з
гіперінсулінемією переважно по материнській лінії.
Перенесені ускладнення АГ відмічали 47 (35,88%) хворих (табл.2.3).
Таблиція 2.3
Групи хворих
ІМ
Ішемічний інсульт
Відшарування сітківки
Всього
чол
жін
чол
жін
чол
жін
З достатнім антигіпертензивним ефектом
1 групи
10
2 групи
18
3 група
16
всього
16
16
47
Серед них перенесений інфаркт міокарда (ІМ) зустрічався у 32 (68,09%) випадках
одинаково часто у чоловіків і жінок; ішемічний інсульт – в 12 (25,53%)
випадках, у 7 чоловіків і 5 жінок; відшарування сітківки – у 3 (6,38%) хворих,
у 1 чоловіка і 2 жінок. При цьому збільшення частоти ускладнень визначали у
хворих з гіперінсулінемією.
Діагноз АГ встановлювали після ретельного клініко-інструментального і
лабораторного обстеження у відповідності з рекомендаціями ВООЗ (2003) та
Рекомендаціями української Асоціації кардіологів з профілактики та лікування
артеріальної гіпертензії (2004) [21; 98].
В дослідження не включали хворих із декомпенсованою серцевою недостатністю
ІІI-ІУ функціонального класу (за класифікацією Нью-Йоркської асоціації серця),
з гострим інфарктом міокарда або порушенням мозкового кровообігу терміном до 1
року, з цукровим діабетом, хворих із загостренням супутніх захворювань. Всі
пацієнти впродовж 1-1,5 роки до включення в дослідження отримували еналаприл в
дозі 10-40 мг/добу.
Хворим було проведено повне клініко-лабораторне обстеження на основі ретельного
вивчення скарг, особливостей перебігу захворювання, розвитку ускладнень,
об’єктивних змін показників хвороби.
2.2. Методи дослідження
При включенні хворих в основну групу використовували критерії визначення
метаболічного синдрому за АТР ІІІ (2001) [189]: 1) абдомінальне ожиріння (об’єм
талії у ч >102 см, у ж > 88 см); 2) гіпертригліцеридемія ?1,7 ммоль/л; 3)
високий АТ ?130/85 мм рт.ст.; 4) зниження ЛПВЩ <1,04 ммоль/л (ч); <1,29 ммоль/л
(ж); 5) гіперглікемія >6,1 мкмоль/л. Наявність трьох або більше критеріїв були
підґрунтям діагнозу метаболічного синдрому. Згідно рекомендацій G.Reaven [286]
в поняття метаболічного синдрому повинна включатись інсулінорезистентність.
Тому у хворих без достатнього антигіпертензивного ефекту еналаприлу (94 хворих)
було проведено визначення наявності інсулінорезистентності за показниками ОГТТ,
рівнів інсуліну та С-пептиду в крові.
Під час клінічного обстеження хворих збирався анамнез життя та серцевого
захворювання. Вимірювались маса тіла, ріст, на основі чого розраховували площу
поверхні тіла (м2) та індекс маси тіла ІМТ (кг/м2) за формулою ІМТ = М/Р2 [6],
де М – маса тіла (кг), Р – ріст (м).
Діагноз АГ визначали за рекомендаціями ВООЗ та Європейського това