РОЗДІЛ 2.
ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ПРОСВІТНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТЕРЕЩЕНКІВ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ –
НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.
2.1 Передумови становлення меценатства в історії вітчизняної освіти
На підставі всебічного і ґрунтовного аналізу історико-педагогічних джерел
з’ясовано, що передумови становлення меценатства в історії вітчизняної освіти
умовно можна розділити на дві групи: культурно-історичні та
суспільно-політичні. Перша група пов’язана з благодійною підтримкою навчальних
закладів, з просвітніми ініціативами українських князів, козаків, релігійних і
громадських діячів. Друга група передумов передбачає аналіз суспільних,
економічних і політичних процесів, що відбувалися в Російській імперії
(прогресування промислово-виробничої та сільськогосподарської галузей сприяло
розвитку закладів професійної освіти; становлення капіталістичних відносин
зумовило посилення соціального розшарування населення і загострило потребу
громадської і приватної благодійної підтримки незаможних людей, дітей сільської
бідноти, українського вчительства, яке у досліджуваний період потерпало від
матеріальної скрути).
У ході аналізу історичних джерел з’ясовано, що ще за часів Київської Русі князі
піклувалися про освіту. Зокрема літописні відомості виникнення перших шкіл
«учіння книжного» періоду хрещення Русі пов’язують з іменем Володимира
Великого. Учені Ф.Леонтович, М.Лавровський, В.Лешков, С.Сірополко та ін.,
спираючись на відомості Якимівського літопису, вказували, що освіта за часів
Київської Русі була досить розвиненою. Вони зазначали, що саме духовенство мало
за свій обов’язок поширювати освіту серед своєї парафії з метою «утвержденія
веры» [84, 25]. Про перші приклади меценатської підтримки освітньої справи йшла
мова й в інших давніх літописах. Так, наприклад, у Лаврентівському списку
літопису Нестора від 988 р. про Володимира Великого зазначалося: «Пославь нача
поимати у нарочитоь чади дьти и даяти нача на наученье книжное…» [85, 51]. І
далі – про Ярослава: «И ины церквы ставляше по градам и местамъ, поставляя попы
и дая имъ отъ именія своего урокь, веля имъ учити люди…» [85, 66]. У
Софійському першому літописі про Ярослава від 1030 р. зазначалося: «Великий
князь Ярославъ Бьлзы взять… и приіде къ Новугороду, собра от старостъ и
поповыхъ детей 300 учити книгамъ» [85, 136].
Таким чином, наведені історичні факти свідчать про формування в історії
вітчизняного шкільництва релігійного меценатства як однієї з форми підтримки
становлення мережі вітчизняних освітніх закладів.
В результаті аналізу історико-педагогічної літератури з теми дослідження
з’ясовано, що крім заснування навчальних закладів, українські князі – перші
меценати сприяли формуванню і перших бібліотек, що так само доводить прагнення
розвитку просвітництва серед широких верств населення. Наприклад, першу
бібліотеку в Київській Русі заснував Ярослав. Цей факт описано в літописі:
«Ярославъ же се, якоже рекохомь, любимъ бе книгамъ, многы написавъ, положи въ
церкви святой Софьи гоже созда самъ» [85, 236]. Історичні приклади
аргументують, що поступово серед князівської та боярської знаті сформувалася
традиція залишати у спадщину монастирям та церковним школам власні бібліотеки.
Зокрема, сини Ярослава Мудрого, чернігівські князі Святослав і Всеволод вчинили
за прикладом свого батька.
Ще одним способом надання благодійної допомоги, що історично склався на
українських землях, була приватна та громадська доброчинна діяльність. Як
відомо, найдавнішою формою особистої доброчинності була милостиня заради
порятунку душі благодійника. Привчаючи народ до милосердя й співчуття, вона
створила фундамент для розвитку інших форм благодійності в майбутньому. Але
допомога нужденним часто надавалася без визначення її дієвості, міри
необхідності, цільового призначення й способів використання пожертвуваних
матеріальних цінностей. Виховуючи одних, благодійність деморалізувала
одержувачів допомоги. Деякі з них вбачали в безкорисливій матеріальній допомозі
джерело матеріального прибутку. Таким чином, благодійність, посилюючи
жебрацтво, з часом стала суперечити суспільним інтересам.
Проведений аналіз історичних джерел показав, що за таких умов благодійництво
поступово набувало більш стійких організаційних форм, в яких особистісний
початок поєднувався із громадськими та церковними прагненнями [36, 22].
Історіографія дослідження переконливо свідчить про те, що у формуванні
передумов становлення меценатства в історії вітчизняної освіти чільне місце
посідає особа князя Костянтина Василя Острозького – відомого мецената і
просвітника другої половини XVI століття. Він був першим, хто відкрито сприймав
нові просвітницькі програми Європи того часу і здійснив успішну спробу
реформування слов’янського шкільництва. Окрім відкриття на власний кошт шкіл у
Турові, Володимирі на Волині, Острозі, друкарні в Острозі меценат власним
прикладом просвітницької діяльності пропагував цінність наук. Саме завдяки
плідній праці науковців-перекладачів, яких згуртував Костянтин Василь
Острозький, в Острозькій друкарні 1581 р. вийшла перша повна слов’янська
Біблія.
На жаль, приклад благодійництва, просвітницької діяльності князя К.Острозького
не мав послідовників серед інших українських магнатів. Однак, доброчинна
підтримка з боку ремісників-міщан та заможних селян склала підґрунтя для
становлення релігійних братств у ХVI – ХVІІ століттях. Просвітня діяльність цих
об’єднань відіграла визначну роль у збереженні та розвитку національної
культури, освітніх і народних виховних традицій. Саме їхня участь на засадах
благодійності у цій справі
- Київ+380960830922