РОЗДІЛ 2. Соціокультурні процеси в українському селі у 1920-ті роки
2.1. Встановлення радянської влади в українському селі та її значення для трансформації соціальних процесів
На території Наддніпрянщини після лютого 1917 року водночас діяли Тимчасовий уряд, Центральна Рада, більшовики, представники інших партій. Більшовицький переворот у Петрограді різні верстви населення України зустріли по-різному. Сумська міська дума у зв'язку з подіями у Петрограді заявила на засіданні 27 жовтня (ст.ст.), що "вона стоїть на сторожі захисту свободи й революційного порядку й буде боротися проти всіляких спроб, як з права так і зліва, викликати громадянську війну та внести розлад і анархію до політичного життя країни. Протестуючи проти спроб захоплення влади однією партією чи однією лише частиною революційної демократії напередодні виборів до Установчих зборів".61
Сумська міська дума задекларувала визнання Тимчасового уряду. Представники робітників Бельгійського заводу постановили: "Ми будемо підтримувати уряд, створений 2-м Всеросійським з'їздом Рад робітничих, солдатських та селянських депутатів. Ми схвалюємо його програму і будемо здійснювати на місцях найрішучішим чином"62
2 (13) листопада 1917 року більшовицький уряд прийняв "Декларацію прав народів Росії", що означало - більшовики не проти прав народів колишньої Російської імперії на самовизначення і створення самостійних держав. Як з'ясувалося невдовзі, прийняття цієї "Декларації" було популістським заходом, що камуфлював справжні наміри більшовиків.
Центральна Рада не визнала влади більшовицького уряду народних комісарів. 7 (20) листопада Центральна Рада у ІІІ Універсалі проголошувала Українську Народну Республіку, "не одділяючись від Республіки Російської і зберігаючи єдність її...".63 Окреслювалася територія УНР, призначалися вибори до Українських Установчих Зборів.
8 грудня (ст. ст.) 1917 року Сумська міська дума вирішила, що "Українська Центральна Рада є на даний момент організованою крайовою владою, що протистоїть більшовицькому захопленню, вважає одним з засобів захисту Всеросійських установчих зборів, згуртування усіх Харківської губернії навколо Центральної Ради за умови:
1) надання Радою дієвої допомоги у боротьбі з більшовиками та анархією у втіленні в життя постанов місцевих самоврядувань ...".64
Незабаром після більшовицького перевороту 31 жовтня (ст. ст.) Роменська міська дума на терміновому засіданні заявила, що вважає "більшовицьке повстання проти всього народу, що лицемірно називає себе захисником інтересів трудового народу, політичні авантюристи, що підняли повстання, насправді є лише відступниками народу, що чинять над ним насильство, що братовбивче проливають народну кров... Міська Дума всіляко підтримує Тимчасовий Уряд, що спирається на більшість Російської демократії, ... координуючи свою діяльність з Генеральним Секретаріатом як крайовим органом Тимчасового Уряду на Україні та виконавчим - Центральною Радою".65
Розглядаючи рішення міських дум двох містечок на Сході України, бачимо, що мова йде про підтримку Центральної Ради, але в якості представника Тимчасового уряду. Себто, міщани підтримували українську органи влади, проте, в якості представника колишнього імперського центру. Варто дати порівняльну характеристику цих рішень з баченням проблеми української влади представниками селянства. У "Протоколі засідання Сумської повітової Ради Селянських депутатів" від 10 листопада (ст. ст.) 1917 р. проголошувалося: "Визнати Українську Центральну Раду своїм временним правительством (до Українських Установчих Зборів). Обіцяєм її всемирну свою поддержку... Українська Народня Республіка...".66 Отже, депутати від селянства у цьому регіоні розглядали питання визнання Центральної Ради без контексту з російським Тимчасовим урядом.
28 листопада Сумські повітові Земські збори надзвичайної сесії визнали владу уряду Української Центральної Ради. Громадськість на своїх зборах, засвідчуючи підтримку Центральній Раді, обирала делегатів на Українські Установчі збори. Серед таких делегатів були представники Сумського, Глухівського, Лебединського, Конотопського повітів.67
Було б помилково говорити про беззастережну підтримку всього населення повноважень Центральної Ради. Частина статечного селянства відчувала певну загрозу існуванню свого господарства з падінням монархії. Це може підтвердити спогад очевидця Р.Суслика, що походив з Північної Полтавщини: "Зречення від престолу царя Миколи ІІ хлібороби й взагалі статечні люди нашої околиці зустріли нерадісно, з острахом, ба навіть з журбою. В перші дні після зречення царя вони не наважувалися виразно про це говорити, а лише натяками, здогадами... Але надії хліборобів не здійснилися; на престіл ніхто не "ступив", а розпочалася таки "ліворуція"... Хлібороби цупко трималися монархії, бо вона забезпечувала їхні левади, садки й десятини. В революції ж хлібороби бачили своє ожебрачення й з приходу її журилися".68 Певна річ, що така риторика відбивала інтереси певної частини селянства. Існування монархічної влади могло гарантувати певну економічну свободу і незалежність, бо гарантувалася відносна стабільність у суспільно-політичному й економічному житті. Але, очевидно, що в даному випадку маємо справу не з надзвичайною любов'ю до російського монарха, а стереотип про верховного правителя як такого собі "батька" чи "господаря", що дбає і піклується про весь народ, не вдаючись до детального аналізу складного державного механізму. У подальші роки після утвердження радянської влади таким "батьком" і "вождем" намагалися представити Й.Сталіна. Взагалі, селянство переймалося, головним чином, не різними ідеями і гаслами, які висували різні політичні сили, а власним добробутом, можливістю прогодувати свою родину. З різного роду програм, здебільшого соціалістичних, що набули широкого поширення у зазначений період, селянство цікавилося лише тими аспектами, що стосувалися саме його інтересів, зокрема, земельних, а не цілісними концепціями державного й су