РОЗДІЛ 2
СУТНІСТЬ, СТРУКТУРА І ЗМІСТ ТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ ЛЮДИНИ
2.1. Проблема визначення творчого потенціалу людини
Якщо філософський і соціально-філософський статус категорії творчості, як вже зазначалося, не викликає сумніву, то дещо інше становище складається з поняттям "творчий потенціал людини" (у подальшому - ТПЛ). Коли те чи інше поняття використовується дуже часто, існує небезпека, що загубиться її зміст, визначеність, відбудеться перетворення його у словесний штамп, який використовується для визначення різних, часто навіть не пов'язаних між собою явищ і процесів. Така доля загрожує, зокрема, поняттю "творчий потенціал", яке використовується не тільки у філософії і соціології, але й у публічних виступах, у пропаганді, в політичних документах. Причому, часто мова йде про використання цього словосполучення на інтуїтивному рівні, без глибокого аналізу його змісту, статусу.
Поняття "потенціал" відносять як до суспільства у цілому, до окремих його сфер і соціальних спільнот, так і до окремої особи. При цьому, як правило, мають на увазі сукупність наявних можливостей, засобів у певній сфері життя, діяльності, що охоплює як об'єктивно існуючі матеріальні цінності і можливості, людські ресурси, так і суб'єктивні сили і здібності людини, рівень її свідомості, підготовленості до того чи іншого виду діяльності. Наприклад, О.Кунельський, досліджуючи трудовий потенціал суспільства, включав у нього усіх громадян, які здатні приймати участь у процесі виробництва з урахуванням їх фізичних можливостей, наявних знань, професійно-технічних навичок. Л.О.Гордон, Д.К.Назімова у виробничий потенціал робітників включали чисельність цієї групи населення, галузеву структуру і професійно-виробничу культуру. М.О.Аїтов під інтелектуальним потенціалом населення регіону розумів знання, навички і вміння населення, які необхідні йому для виконання усіх видів життєдіяльності. Вказане поняття наповнюють як об'єктивним змістом (оборонний, науково-технічний потенціал), так і суб'єктивним, розуміючи під ним сукупність певних внутрішніх можливостей окремої людини, чи групи людей [Див.123].
Як на нашу думку, така увага до поняття "потенціал" зумовлена не тільки суб'єктивними уподобаннями авторів, але й об'єктивними потребами, специфікою сучасного суспільного процесу, рівнем розуміння проблем людини. Справа у тім, що суспільство, сучасна цивілізація накопичила стільки ресурсів, знань, потужностей, що має можливість вирішувати усі, або майже усі проблеми, зосередивши на даному напрямку інтелектуальні, інформаційні, матеріальні і духовні людські ресурси. Але тим самим можуть бути оголені інші, не менш важливі напрями і пріоритети. Щоб знати, "куди" і "навіщо" йти, суспільство повинно передбачати наслідки рішень, які приймаються, їх вартість у самому широкому розумінні. Тому очевидна необхідність оцінки потенціалу, яким суспільство володіє для вирішення актуальних завдань, визначення шляхів його використання з найбільшою ефективністю. Особливе значення має урахування потенційних можливостей суспільства і окремої людини у зв'язку з виникненням глобальних за своїм масштабом проблем, радикальною переорієнтацією у сферах економічного і політичного життя.
Не менш важливо осмислювати і ефективно використовувати духовний потенціал, творчі здібності народу України для вирішення завдань розвитку, які стоять сьогодні перед країною. Той народ, який орієнтується лише на цінності і ідеали минулого, який не намагається зробити свій внесок у розуміння принципів народовладдя, демократії, прогресу у відповідності з урахуванням світового досвіду і своїх традицій, менталітету, приречений на те, щоб відставати у розвитку від передових держав. З іншого боку, подолання кризи і побудова суспільства на рівні вимог сучасної цивілізації можливі при мобілізації творчих потенцій представників усіх верств і груп суспільства, як традиційно існуючих, так і тих, що народжуються у зв'язку з соціально-економічними перетвореннями. Але вирішення цих практичних задач неможливе без їх теоретичного осмислення.
У зв'язку з сказаним вище, спробуємо уточнити основні параметри і категоріальний статус поняття "творчий потенціал людини". Розрізнення потенційного і актуального, можливості і дійсності має давню традицію у світовій культурі і філософії. Причому, у ряді випадків потенційні можливості відносяться не до реальних (природа, людина) або уявлених (Бог) суб'єктів, а виступають прерогативою небуття, ніщо. Наприклад, християнський мислитель Псевдо-Діонісій називав неіснуюче "світляною темрявою", на Сході розповсюдження отримало поняття шуньяти - "вагітної пустоти" [160]. У християнстві подібні уявлення були також виражені у вченні про Софію-премудрість як передвічний задум Бога про світ, який передував його фізичному творенню. І одночасно Софія - первинна субстанційна основа фізичних і психічних космічних процесів [396]. Російській релігійний філософ С.Булгаков, наприклад, розглядав "ніщо" у двоякому смислі: 1) як "глухе бездонне небуття", як "суцільна темрява, яка сторониться усякого світла". Це немовби абсолютне небуття, пустота, безпліддя, що протистоїть Богу, який творить; 2) ніщо, яке несе у собі певні конструктивні потенції. Перший стан небуття автор називав "уконом", другий - "меоном". Говорячи про творення світу Богом з ніщо, С.Булгаков пише: "Світ створений з нічого у смислі укону і тому першим, основним і суттєвим актом творення було облягання його меоном. Це перетворення укона в меон є створення загальної матерії тварності, цієї великої Матері всього природного світу" [65, 160-163].
У Булгакова вчення про Велику Мати - Матерію доповнюється вченням про Софію-Премудрість, як "надчасову і надпросторову ідеальну основу Космосу", де світ постав як Софія у своїй основі, але він одночасно "не є Софія у своєму стані" [65, 195]. Тобто, мова йде про спробу знайти потенції активності, з яких випливають воля і творення усього сущого. Щось подібне, але на іншій філософській основі зустрічаємо у вченні про буття у Гегеля, ко