РОЗДІЛ 2
ОБ'ЄКТ, ПРЕДМЕТ І СИСТЕМА ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ДЕРЖАВНИХ ФІНАНСІВ
2.1. Поняття, загальна характеристика і види об'єктів злочинів проти державних фінансів
У розділі 1 розглядалися державні фінанси як предмет правового регулювання і об'єкт кримінально-правової охорони. Слід зазначити, що об'єкт кримінально-правової охорони і об'єкт злочину хоча і взаємопов'язані, але не тотожні поняття. У кримінально-правовій літературі зазначається, що об'єкт кримінально-правової охорони - більш широке поняття. По-перше, віднесення певних відносин до категорії тих, що охороняються кримінальним правом, не перетворює будь-яке посягання на них на кримінально каране, оскільки злочинами визнаються тільки найбільш небезпечні посягання на об'єкти, передбачені кримінальним законом [351, c.149]. По-друге, кримінальний закон охороняє певні об'єкти не лише від злочинних, а й від інших суспільно небезпечних посягань, які не визнаються злочинами (приміром, заподіяння шкоди з боку неосудних осіб або тих, які не досягли віку кримінальної відповідальності)[344, c.25].
З огляду на ці положення і на підставі раніше проведеного аналізу державних фінансів як предмета правового регулювання та об'єкта кримінально-правової охорони перейдемо до з'ясування об'єкта злочинів проти державних фінансів.
Для кримінального права України традиційним є досить ґрунтовна розробка проблем об'єкта злочину. Як зазначається в науковій літературі, це пов'язано з тим, що протягом багатьох років вітчизняна школа кримінального права будує концептуальний каркас теорії на основі матеріального визначення злочину, тобто поняття, що грунтується перш за все на ознаці суспільної небезпеки [287, c.198]. Така позиція була пануючою в російській науці кримінального права XIX - початку XX ст., радянській науці кримінального права і залишилася в науці кримінального права сучасної України.
У кримінальному праві фактично одностайно визнається, що об'єкт злочину - це те, на що посягає особа, яка вчиняє злочинне діяння. Однак, питання про те, чому саме заподіюється або може бути заподіяно шкоду в результаті злочину, вже протягом багатьох років залишається спірним*.
У 1925 р. А.А.Піонтковський запропонував розуміти під об'єктом будь-якого злочинного діяння суспільні відносини [400, c.129, 130]. Цю точку зору було підтримано багатьма вченими-криміналістами, і протягом тривалого часу її послідовно обстоювала переважна більшість дослідників, які серйозно займалися розробкою проблем об'єкта злочину [96; 172; 227; 359; 521; 466]. При цьому суспільними відносинами як об'єктом злочину вони вважали об'єктивно існуючі в суспільстві і поставлені під охорону кримінального закону відносини між людьми у процесі їх спільної діяльності або спілкування, тобто врегульовані правовими або моральними нормами економічні, соціально-політичні, ідеологічні та інші відносини.
Але останнім часом у літературі намітилася певна тенденція відмови від розуміння об'єкта злочину як суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом. А.В.Наумов, визнаючи трактову об'єкта злочину як певних суспільних відносин цілком справедливою стосовно багатьох випадків вчинення суспільно-небезпечних діянь, разом з тим стверджує, що ця теорія "спрацьовує" не завжди. Особливо це стосується злочинів проти особистості - перш за все вбивств. На його думку, визнання об'єктом убивства життя людини не як самої по собі, а в смислі сукупності суспільних відносин, принижує не тільки її абсолютну цінність як біологічної істоти, а й життя взагалі як біологічного явища. Неприпустимим є перетворення людини із самостійної абсолютної цінності на носія суспільних відносин. На підставі цього науковець робить висновок, що теорія об'єкта злочину як охоронюваних кримінальним законом суспільних відносин не може бути визнаною універсальною, а тому доцільним є повернення до теорії об'єкта як правового блага. Об'єктом злочину він пропонує визнати ті блага (інтереси), на які посягає злочинне діяння і які охороняються кримінальним законом [351, c.147-151]. Таку ж позицію обстоює і А.В.Пашковська [287, c.197-202].
У вітчизняній науці кримінального права з жорсткою критикою концепції суспільних відносин як об'єкта злочину виступив С.Б.Гавриш. З його точки зору, розуміння об'єкта як суспільних відносин обумовлено, з одного боку, концепцією складу злочину, де об'єкт відіграє центральну роль, а з іншого, звісно, - марксистським підходом до пояснення дійсності, яка завжди соціалізована і являє собою "сукупність суспільних відносин"[76, c.41-42]. Замість концепції суспільних відносин як об'єкта злочину С.Б.Гавриш пропонує концепцію "об'єкт - правове благо як певна цінність". На його думку правове благо завжди піддається злочинному впливу, а тому цьому благу завдається шкода, яка може бути встановлена завдяки, насамперед, як раз розумінню його як цінності.
Незважаючи на зовнішню привабливість розглянутої точки зору, її спрямованість начебто на забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей, з нею важко погодитись. Як уже зазначалося, основним аргументом її авторів є необхідність відмови від теорії суспільних відносин як об'єкта злочину при вчиненні злочинів проти особистості, особливо злочинів проти життя. Разом із тим погляд на людину як на самостійну абсолютну цінність призводить до розуміння її лише як біологічної істоти. Це, на нашу думку, принижує людину, оскільки фактично її життя дорівнюється життю інших видів біологічних істот. Тому ми цілком погоджуємося із М.Й.Коржанським, який доводить, що об'єктом злочинів проти життя є не саме життя як сукупність біофізіологічних процесів, а сукупність суспільних відносин, що забезпечують індивіду можливість жити, користуватися благами життя [227, c.25].
Переконливим є й міркування, висловлені із цього приводу Н.М.Кропачовим, який вважає, що за умови визнання об'єктом посягання при вбивстві лише "життя людини" ("права" потерпілого на життя) доводиться констатувати його захищеність кримінальним законом, однак таке
- Київ+380960830922