РОЗДІЛ 2
Україна і Центрально-Східна Європа в системі релігійно-суспільних процесів
другої половини ХХ ст.
2.1. Мегатенденції релігійно-соціокультурних змін християнського
цивілізаційного ареалу в ХХ столітті
Навряд чи якийсь інший відтинок часу за всю 2000-літню історію християнства був
для нього настільки драматичним і контроверсійним, як ХХ століття. Саме до
цього відтинку людської історії чи не найбільш застосованим може бути висновок
М.Поповича про те, що “глухі кути в історії цивілізації були, мабуть,
частішими, ніж прориви у високі перспективи”. [139 Попович М.В. Раціональність
і виміри людського буття. – К., 1997. – С.260.]
Панорама розвитку християнства в цьому “геноцидному” столітті вбирає в себе
тенденції, які не лише виглядають радикально несумісними, але й категорично
суперечать одна одній. Ми можемо говорити зараз лише про кульмінаційні пункти
цієї панорами, тому що, видається, по-справжньому глибинні процеси, підґрунтя
яких було закладено в ХХ столітті, стануть очевидними ще не скоро.
Отже, передовсім століття було позначеним масштабними експериментами з
вкорінення ерзац-культів (комуністичний і нацистський тоталітаризми), які
зросли на ґрунті всеохоплюючої антропологічної кризи. Ця криза спричинилася до
поширення морального релятивізму, знецінення гуманітарних вартостей,
нівелювання людських якостей, до того, що С. Кримський визначає як “пандемію
зла” [140 Див.: Крымский С. По ту сторону Страшного Суда // Парадигма
цивилизации третьего тысячелетия. – К., 1997. – С. 52.], а П. Сорокін – як
реальну загрозу самовбивчої кремації. [141 Див.: Сорокин Питирим А. Главные
тенденции нашего времени. М., 1997. – С.200.].
Те, що подібний “виклик Небу” стає розривом з іудео-християнською традицією,
неможливо заперечувати – так само як і те, що він виростає з культурного і
ментального поля, сформованого саме цією традицією. “Не всі християни були
нацистами, але всі нацисти були християнами, – стверджує німецький богослов
Ю.Манеман. – Поганими, але, все ж таки, християнами”. [142 Манеман Ю. Движение
к анамнестической культуре. Политико-богословский аспект богословия //
Богословие после Освенцима и его связь с богословием после Гулага: следствия и
выводы. СПб, 1999. – С.138.] Християнство чинило опір агресії антицінностей, –
ХХ століття додало до християнського мартирологу величезний перелік імен
мучеників за віру. [143 За підрахунками італійського журналіста А.Соцці 45,5
млн християнських мучеників за віру з 70 млн. за всю історію християнства
припадають на ХХ століття. – Див.: 20th Century Saw 65% of Christian Martyrs,
Says Author Conclusions of New Study Published in Italy // Zenit Daily
Dispatch. – 9 May, 2002.] Але, як зазначає С. Аверинцев, “сумний бік істини
полягає в тому, що якщо мучеників було тисячі й десятки тисяч, то відступників
– мільйони”. [144Аверинцев С.С. Послесловие // Христианство. Энциклопедический
словарь в 3 томах. Т.3. – М., 1995. – С.467. ] Водночас одним з чи не
найголовніших уроків ХХ ст. не лише для християнства, а й для всього людства з
очевидністю стало розуміння неможливості “подолання релігії”. Можна говорити
про трансформації релігійної віри (хоч це й не очевидно), про її приватизацію
або деприватизацію (в обґрунтуванні як першого, так і другого феномену філософи
й соціологи бувають доволі переконливими, про що йтиметься в своєму місці), але
викоренити її, скасувати чи просто “пережити” її смерть, перспектива якої
здавалася в ХІХ ст. майже неминучою, неможливо.
Цей “перед-досвід” подолання християнством ХХ ст. глибоко символічно виявився в
“чотирьох дивовижних зверненнях” (за словами М. Зернова) до православ’я
яскравих мислителів, колишніх марксистів і революціонерів П. Струве, С.
Булгакова, М. Бердяєва та С. Франка. [145 Див.: Зернов Н. Русское религиозное
возрождение ХХ века. – Париж,1963. – С. 148 – 180.] С.Булгаков, чиє особистісне
релігійне відродження було, очевидно, найбільш глибоким, залишив надзвичайно
хвилюючі свідчення власного духовного досвіду боріння: “ Захвилювалася,
задрижала душа: а якщо є… якщо не пустеля, не брехня, не маска, не смерть, але
Він, благий і люблячий Отець… Але хіба це можливо, хіба я не знаю ще з
семінарії, що Бога немає? …В душі визрівала “воля до віри”, рішучість здійснити
нарешті безглуздий для мудрості світу стрибок на інший берег, “від марксизму”
до… православ’я.” [146 Булгаков С.Н.Тихие думы. – М., 1996. – С.325.]
На самому початку століття ці мислителі переживуть ту втомленість від ідеологій
та радикалізму, яка для більшості настане наприкінці його, і багато в чому
передбачать глибину прірви, що в неї людство зазирне набагато пізніше. Разом із
тим вони усвідомлять і сутність зв’язку між суспільною кризою і християнською
еволюцією: “Негативна правда соціалізму належить християнству, – писав М.
Бердяєв. – Соціалізм лише знак того, що воно не виконало свого завдання у
світі”. [147 Цит. за: Проблемы православия в зарубежных исследованиях.
Реферативный сборник. – М., 1988. – С.232.] Саме ці екс-марксисти першими у
столітті замислилися над християнським ставленням до природного права, до
західної ліберальної демократії, капіталістичної економіки, визвольного руху й
революційної теорії. Саме вони прагнуть вивести земну місію Церкви за межі
особистого спасіння та віднайти гармонію між соціальною справедливістю й
особистою свободою. І якщо залишити осторонь гостру полеміку з принципових
питань у самому колі цих мислителів, то максима С. Булгакова про “Царство
Небесне, яке підготовлюється й – у певному сенсі – зводиться людською історією”
виглядає цілком суголосною поглядам ідеологів “теології визволення”
- Київ+380960830922