РОЗДІЛ 2
ВИТОКИ ТА ПЕРЕДУМОВИ СТАНОВЛЕННЯ
ҐЕНДЕРНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ
Витіснення жінки із системи влади історично було своєрідною формою політичного
насильства, утвердженням маскулінного способу владарювання і мислення. У
свідомості населення України, в тому числі й державних службовців - осіб,
причетних до творення і реалізації державної політики, - ще залишається стійким
стереотип, що укорінювався протягом століть, - пов’язувати “чоловіче” з
культурним, а “жіноче” - з “природним” началом, виконання чоловіком
загальноцивілізаційних функцій, а жінкою – дітородної, тобто відтворення
людської природи. Політична соціалізація як жінки, так і чоловіка в умовах
реформування та становлення правової і соціальної демократії об’єктивно
передбачає зміну традиційних патріархальних суспільних стереотипів, які
ґрунтуються на “природному” розподілі ролей жінок і чоловіків, який упродовж
усієї історії людства знаходив неабияку підтримку видатних філософів, учених та
політичних діячів.
Традиції, які виникли в певний історичний період, починають виглядати такими,
що нібито завжди існували “від природи”, й індивіди можуть повірити, що саме
так завжди й було. Започатковані людським розумом витоки звичаїв, правил,
вірувань чи традицій сховані в історичному міфі та присипані історичними
нашаруваннями. Адже в основі будь-яких поглядів на традиційний розподіл
суспільних ролей між статями лежить позиція їх автора: чи теоретик виходить з
припущення, що форма суспільства з чоловічим домінуванням – це тривка даність
від самої природи, а тому не може бути переглянута людьми, - чи він відмовляє
патріархальній суспільній формі в такому статусі й залишає відкритим питання
можливості її перебудови для суспільства.
У цьому розділі ми проаналізуємо позиції найбільш принципових представників
першої та другої категорії авторів.
2.1. Традиційна парадигма “природного” розуміння суті та ролі статевих
відмінностей у західній філософії та науці
Суспільні ролі жінок і чоловіків у роботах європейських філософів різних
історичних епох досліджували переважно зарубіжні автори, такі як А.Блум,
Ш.Волін, Р.Волгейм, П.Вінч, Дж.Ґлас, К.Дж.Дувр, Дж.Б.Елштайн, А.Макінтайр,
Е.Саган, Б.Сімон, З.Фройд; російські вчені О.Вороніна, В.Геодакян, Т.Гурко,
О.Здравомислова, Т.Кліменкова, Н.Пушкарьова, Л.Лунякова та ін. В Україні перші
спроби наукового аналізу філософських джерел щодо зазначеної проблеми зроблені
І.Жеребкіною, О.Забужко, О.Кулачек, К.Левченко, С.Павличко, М.Прокопенко,
Н.Чухим та ін. Ними переважно вивчались філософські, історичні, політичні та
психологічні аспекти даної проблеми. Слід відзначити, що ретроспективний аналіз
філософських та суспільно-політичних поглядів щодо ролі й місця жінки і
чоловіка в суспільній ієрархії здійснено в дисертаційних дослідженнях О.Кулачек
[201] та К.Левченко [219]. На нашу думку, поза увагою авторів залишився аналіз
основних філософських джерел, які започаткували та підтримували впродовж
століть парадигму “природного” розподілу суспільних ролей між статями, яка є
основою чоловічого домінування.
Завданням даного параграфа є дослідження парадигми “природного” розподілу
суспільних ролей між статями в європейській філософії, насамперед у роботах
Платона, Арістотеля, Т.Гобса, Дж.Лока, Ж.-Ж.Русо, Г.В.Ф.Гегеля та З.Фройда.
Досліджуючи погляди античних мислителів на проблеми розподілу суспільних ролей
між статями, слід зазначити, що майже всі теоретичні побудови, запропоновані
ними, були пов’язані з реальним життям грецьких полісів. У найбільш
розвиненому, класичному вигляді античні погляди на призначення, соціальну роль
та місце жінок і чоловіків у грецькому полісі можна розглянути на прикладі
діалогів великих давньогрецьких філософів Платона (427-347 рр. до н.е.)
“Держава” [274] та Арістотеля (384-322 рр. до н.е.) “Політика” [4].
Жінки у Платонів час були вилучені з політики як факту суспільних перетворень
та історичної традиції. Платон шукав альтернативи розумінню істинної людини як
такого, хто розвинув свою чоловічу людськість і здатний брати участь у найвищих
функціях чоловіка - в політиці й війні: “Обидва начала найкраще оберігали б і
душу, і тіло від зовнішніх ворогів: одне – умінням розмірковувати і приймати
рішення, друге – мистецтвом збройної боротьби” [274, с. 133].
Платон зводив відтворення людського роду до рівня такої діяльності, яку людина
поділяє з тваринами, з усім “нижчим”, субраціональним існуванням. І все ж
Платон дозволив кільком доброчесним жінкам стати Хранительками в його
ідеальному місті. Але Платонова Держава є теоретичним витвором, який не тільки
виключав жінок, а й передбачав відносини панування й покори поміж чоловіками.
За Платонового нового ладу править еліта, якій дають право на це її знання:
тільки ці люди володіють політичним знанням, необхідним для створення
справедливого міста.
А ось ще одна вимога до обраних: “...в державі, яка має бути ідеально
побудована, жінки повинні бути спільними, діти спільними, виховувати їх
потрібно усіх разом, так само і заняттям на війні й за мирного часу належиться
бути спільними, а царями над ними повинні бути ті, які найкращі у філософії і
військовій справі” [274, с. 240]. Тут Платон відверто говорить про долю жінки
як можливого члена еліти в ідеальному місті. Платон вважає, що соціально і
концептуально відмінні громадська й приватна сфери мусять щезнути, оскільки ці
відмінності роз’єднують суспільну цілісність. Щоб створити справедливу державу,
потрібно створити таке могутнє, всеохоплююче єднання між індивідами і державою,
за якого зникли б усі соціальні й політичні конфлікти. Звісно, що реалізувати
цю мету
- Київ+380960830922