РОЗДІЛ 2
ОБГРУНТУВАННЯ СТРУКТУРНИХ КОМПОНЕНТІВ СОЦІОЕКОНОМІЧНОЇ КУЛЬТУРИ СТУДЕНТІВ
2.1 Теоретичний аналіз проблеми формування соціоекономічної культури майбутніх
фахівців у сучасному ВНЗ
Сучасний рівень суспільного розвитку висуває як одне з першочергових завдань
перед системою вищої освіти – підготовку конкурентоспроможного фахівця, який
має високий рівень розвитку загальної культури та її окремих проявів.
Безумовно, конкурентоспроможність фахівця багато в чому визначається рівнем
сформованої в нього соціоекономічної культури. Наразі фахівцю вже недостатньо
уміння ефективно розв’язувати суто професійні завдання, необхідні розуміння і
системно-цілісне усвідомлення соціально-економічної та інформаційної сутності
професійної діяльності.
Питання реформування системи освіти у світлі еволюційних і революційних
соціально-економічних перетворень суспільства не нові. Їм присвячені
дослідження М. Бердяєва, В. Григор’яна, С. Дев’ятова, О. Долженка,
О. Камишанченко, Г. Коптанса, В. Купцова, В. Лагутіна, А. Нісімчука,
О. Падалки, І. Прокопенка, І. Савицького, І. Смолюка, Т. Стомпалевої,
К. Уледова, В. Федотова, О. Шпака та інших. Такі вчені, як В. Кирпичов,
І. Гревс, П. Енгельмейер ще на початку XX сторіччя відстоювали
безперспективність вузької практичної підготовки на шкоду загальнокультурній.
В. Кирпичов писав: „При швидкому розвитку техніки для того, щоб бути фахівцем,
виявляється зовсім недостатньо вивчити в теорії чи на практиці існуюче
виробництво. Особи, що достатньо добре знають заводську рутину, можуть тільки
продовжити її, але виявляться зовсім безпорадними, коли знадобиться ввести у
виробництво певні соціальні новації чи перейти до іншого виробництва, а тим
більше такі особи не можуть самостійно удосконалювати фабричну справу. Подібний
спосіб вивчення професії зовсім не придатний для майбутніх фахівців, для яких
необхідні більш широкі знання і висока освіта” [цит. за 289].
Філософ та інженер П. Енгельмейер пропагував на сторінках журналу „Інженерна
праця” широку гуманітарну освіту для інженерів, які повинні, на його думку,
бути не тільки техніками, але й юристами, економістами та соціологами.
„Необхідно невідкладно ввести в технічні ВНЗ-и, – писав він, у 1925 році, – ті
нові предмети, яких вимагає розширення соціальних функцій інженерної
діяльності” [390].
Проте, як відзначають І. Ремізова та Т. Анішина – „вже на початку 30-х років
минулого сторіччя акцент перемістився: усебічно розвинута особистість стала
розумітися як політично освічена... Ідея освіти і виховання людини позбавилася
головного – опори на всебічний і цілісний розвиток людини” [319]. Н. Карпов
визнає, що „сьогодні в нас є чудові "вузькі" фахівці, але широкого погляду на
світ в них немає, широта мислення пішла з нашої вищої освіти” [360].
Зазначимо, що особливості нинішнього етапу становлення світової цивілізації
пов'язані з загостренням великого комплексу проблем: економічних, екологічних,
енергетичної кризи, наростання соціальних і національних конфліктів.
Техногенний тип культури, що спочатку сприяв суспільному прогресу, нині активно
породжує засоби знищення цивілізації. На особистісному рівні це виявляється в
тому, що в усьому світі у структурі особистості починають переважати прагматизм
і духовне зубожіння, панування антинаукових забобонів, падіння престижу
освіченості і загального стану наукової грамотності. Констатуючи наявні ознаки
дефіциту духовної культури і раціонального наукового мислення, джерела цієї
ситуації варто шукати в проблемах системи освіти, переважно орієнтованої на
становлення вузькопрофесійного мислення [191].
На думку В. Зінченка, вузькопрофесійне мислення не є невід'ємною рисою
представників науки взагалі і науково-технічного знання зокрема. Воно може бути
властивим і політичному діячу, і полководцю, і представнику мистецтва, і
гуманітарію і, звісно ж, діячу освіти. Вузькопрофесійне мислення – це
світогляд, істотними рисами якого є примат засобів над метою, мети над змістом
і загальнолюдськими інтересами, змісту над буттям і реальностями сучасного
світу, техніки над людиною та її цінностями [204]. Динаміка
соціально-економічних процесів, можливості перетворення соціального середовища,
можливості впливу на людину, які дав науково-технічний прогрес, роблять наразі
особливо небезпечними будь-які прояви вузького технократизму, який спричиняє
соціальну некомпетентність, обмеженість економічного мислення, нерозвиненість
норм комунікативної і корпоративної культури тощо.
Криза, що охопила сучасну школу, викликана великою мірою її невідповідністю до
зміни типу культури, яка відбувається останнім часом. Наука запропонувала низку
класифікацій типів культур (маються на увазі, наприклад, роботи
М. Данилевського, Ю. Лотмана, Е. Тайлора, А.Дж. Тойнбі, Ч. Сноу). Розглянемо
найбільш глобальні схеми зміни культур, запропоновані Ю. Лотманом, пов'язані зі
зміною типу комунікації [263].
Ю. Лотман вважає, що перший переворот у культурі відбувся, коли на зміну
безписемним культурам прийшла писемність; до другого – привело відкриття
Й. Гутенберга (друкарський верстат), яке викликало загальне затвердження
книжкової культури; третій, пов'язаний з поширенням нових інформаційних
технологій, ми переживаємо зараз. Кожний етап зміни культурної комунікації
супроводжується зміною соціодинаміки культури, що включає в себе створення,
збереження, поширення і відтворення елементів культури. Зміна типу культурної
комунікації перебудовує суспільство, життя людини, її свідомість на всіх
рівнях. Саме в контексті цього явища необхідно розглядати розширення
- Київ+380960830922