Розділ 2
ДЕРЖАВА І КОЛГОСПНО-РАДГОСПНА СИСТЕМА
2.1. селянство в колгоспах
Сільське господарство на початку 50-х років переживало кризові моменти.
Головною причиною цієї кризи стала аграрна політика сталінського керівництва,
яка базувалася на адміністративному позаекономічному примусі, на ігноруванні
основних економічних законів і цілеспрямованому постійному викачуванні
матеріальних ресурсів із сільського господарства. Фінансово-економічний стан
більшості колгоспів був незадовільним і продовжував погіршуватися. Через це
ефективність колективного виробництва залишалося дуже низькою. На початку 50-х
років за основними показниками сільське господарство країни навіть не досягло
рівня 1913 р. [958, с.178].
Колгоспна система по суті поставила хрест на селянській самостійності. Вона
була більш всеосяжною вже тому, що ніколи раніше держава не втручалась так
глибоко і жорстко у всі сфери сільського життя, ніколи раніше урядові
розпорядження не обмежували так невблаганно господарську самостійність
селянства.
Вищі органи влади остаточно присвоїли собі право вирішувати долю села. Для них
відкрились широкі можливості втручання в господарське життя колгоспів. Знявши з
селян у зв’язку з організацією колгоспів господарські повноваження і передавши
їх партійним органам та керівництву колгоспів, керівництво комуністичної партії
видавало це за велике благо.
В умовах радянської системи КПРС здійснювала не лише суспільно-політичні та
ідеологічні функції, але й залишала за собою виняткове право на формування
основних напрямків економічної політики. Протягом багатьох десятків років
сільське господарство, колгоспи та радгоспи розвивалися в руслі аграрної
політики, розробленої Центральним Комітетом партії за участю державних органів.
Практичне втілення й результати такої політики закономірно слід розглядати перш
за все як наслідок керівництва колгоспно-радгоспним виробництвом зі сторони
КПРС.
Діюча в досліджуваний період система відносин держави з колгоспами склалася в
своїх основних рисах ще у 30-ті рр. Важливою її ланкою було запровадження з
1933 р. обов’язкових поставок державі зерна та іншої сільськогосподарської
продукції (обчисленої в розрахунку на кожний гектар посіву, а з 1940 р. – орної
землі, яку обробляли колгоспи), що за своєю суттю було податком [826, с.18]. У
принципі, такий порядок обчислення обсягу державних поставок у поєднанні з
натуральною оплатою робіт МТС на колгоспній землі з переважанням натуральних
форм оплати праці у значній мірі сприяв майже повній натуралізації всієї
системи економічних відносин держави з колгоспами. Він закріплював залежне
становище колгоспів і в той же час створював переваги для формування й
подальшого втілення адміністративно-командного стилю в державному керівництві
колгоспами.
Важливим чинником впливу держави на українське село в 50-ті – першій половині
60-х рр. був примірний статут сільськогосподарської артілі, затверджений у 1935
р. Другим всесоюзним з’їздом колгоспників – ударників. Цей документ відігравав
вирішальну роль у всьому наступному житті та діяльності колгоспів. Установлені
в ньому взаємовідносини держави та колгоспів, детальна регламентація
внутрішньоколгоспного життя, прав і обов’язків членів артілі на багато років
визначили умови функціонування колгоспів і колгоспної системи загалом. Внесені
в наступні роки поправки, не змінювали суті статуту. Цей документ аж до 1969 р.
вважався «основним законом колгоспного життя».
Статут сільськогосподарської артілі розроблявся не самими колгоспниками, а
апаратними працівниками. Так, проект статуту був розроблений
сільськогосподарським відділом ЦК партії і Наркомземом Союзу і затверджений РНК
СРСР і ЦК ВКП(б) . У звітній доповіді мандатної комісії, котру на з’їзді робив
М.І.Єжов [1533, с.201], чітко зазначалось, що статутне завдання колгоспів -
виробляти в необхідному обсязі сільськогосподарську продукцію, але при цьому
цілком залежати від держави, партії, міністерств та відомств.
Сталін і його оточення вбачало в колгоспах основну ланку соціально-економічної
структури села, яка при певних умовах забезпечить можливість нееквівалентного
обміну між містом і селом, необхідне «перекачування» коштів в інші галузі
господарства.
Виходячи з цього, у примірному статуті сільськогосподарської артілі були
передбачені всі необхідні важелі, які дозволяли керувати колгоспами. На жаль
ті, хто приймав цей статут, з об’єктивних причин, а також через низький
освітній рівень і неналежну компетенцію не надавали необхідного значення
існуючому порядку у взаємовідносинах колгоспів з державою й зосереджувались на
обговоренні лише окремих питань.
У тексті статуту були статті, які по суті прикріплювали селян до колгоспів.
Вступивши до колгоспу, передавши до нього всі основні засоби виробництва, які
раніше йому належали, а також внісши грошовий пай, селянин потрапляв в
економічну залежність від колективної власності, розпоряджатися якою він
фактично не мав права .
Подібну роль прикріплення до колгоспу по суті виконувало й наділення кожного
добросовісного працюючого колгоспника невеликим наділом присадибної ділянки,
покликаної, як неодноразово зазначалось, мати «допоміжне значення». Але на
практиці через надто низький рівень оплати праці в більшості районів України
колгоспні сім’ї саме завдяки підсобному господарству якось зводили кінці з
кінцями.
Примірний статут сільськогосподарської артілі в 50-ті – першій половинні 60-х
рр. залишався основним законом життя, служив потребам держави, ігноруючи
особисті устремління і потреби сільських жителів. Формально земля, засоби
виробництва перебували у колективному користуванні арті
- Київ+380960830922