РОЗДІЛ 2
ЗАРОДЖЕННЯ ПАМ'ЯТКООХОРОННОГО РУХУ В УКРАЇНІ (ПЕРША ПОЛОВИНА ХІХ ст. – 1917
р.).
2.1 Зародження громадських форм охорони культурних цінностей (перша половина
ХІХ ст.)
Особливістю сучасного етапу розвитку світової системи охорони культурної
спадщини є її оновлення на ґрунті досягнень історії, культурології, філософії,
мистецтвознавства, які дозволяють вбачати в культурних цінностях наслідки
суспільної діяльності людей, взаємодії різних суб'єктів, вона ґрунтується на
раціональному чуттєвому емпіричному пізнанні, практичному перетворенні
дійсності; сприяє виробленню навичок, умінь, знань, об'єктивізується в
предметній та мовних формах; є основою формування традицій та однією із форм
наслідування.
Системний підхід до вивчення культурних цінностей дозволить по-новому з'ясувати
їх сутність та структуру, і внести нові знання в українське
пам'яткознавство[122.-C.115] .
Друга половина ХVIII- початок ХІХ ст. стали переломним моментом в історії
України. Ліквідація козацтва в 70-х рр. ХVIII cт., втягнення його залишків у
соціально-політичну та правову систему Російської імперії скасували ті
підстави, на яких базувалося традиційне суспільство в Україні. Впроваджені
царатом реформи були спрямовані на наближення імперії до Європи, що входила
таким чином до сім'ї розвинутих європейських держав. Тому не дивно, що ідеї
просвітництва, які опанували тогочасну Європу, були перейняті і в Російській
імперії. Ідеї просвітництва в Росії спричинили посилення уваги до історичних
дисциплін, тим паче, що царат прагнув довести споконвічну приналежність до
імперії нових територій, які були приєднані до Росії в результаті
російсько-турецьких війн другій половині ХVIII ст.
Змiна внутрiшньої i зовнiшньої полiтичної ситуацiї у першiй половинi XIX ст.,
обумовила уряд Російської імперії звернутися до ідеологічного чинника
закріплення тількі но приєднання нових земель. Насичена політичними подіями
історія Південної України, найбагатша культурна спадщина й етнографічна
різноманітність цього регіону, відсутність наукової інформації про минуле цієї
території викликали в останній третині XVIII ст. активізацію досліджень різних
аспектів життя краю. Розвитку наукового вивчення регіону сприяло політичне й
економічне просування Російської імперії на південь. Локальна активізація
кримознавчих досліджень протягом кінця XVIII - початку ХІХ ст. пов’язувалася з
найважливішими соціально-економічними та політичними подіями епохи: масовою
еміграцією кримських татар до Туреччини, російсько-турецькими війнами,
бурхливим розвитком економічної складової краю .
Першими привернули до себе увагу пам'ятки Північного Причорномор'я.. Ще в 1817
р. відомий громадський діяч П. Дебрюкс почав досліджувати райони гори Опук в
Криму, М. Кептен в 1819 р. зробив опис і точний план місцевості, яку колись
займала давньогрецька Ольвія. З 20-рр. ХІХ ст. значно розширюються археологічні
розкопки, а в 30-рр. ХІХ ст. вони стають систематичними
В 1823 р. відомий археолог І.Стемпковський подав до Міністерства народної
освіти записку "Думки відносно розшуку старожитностей в Новоросійському краї".
І.Стемпковський з болем і занепокоєнням писав про швидку руйнацію пам'яток.
Так, він повідомляв, що недавно в Херсонесі " ...були переважно непогано
збережені міські мури, брами з залишками деяких будівель, а нині Херсонес
уявляє собою одні потворні уламки, так як жителі нового міста будують нові
помешкання, використовуючи залишки старого міста"[101]. Але "нічого не може так
втішати освічених людей, як допомога у рятуванні від остаточного забуття
існуючих ще у вітчизні залишків матеріальної культури". Підкреслювалась
корисність вивчення і дослідження пам'яток приватними колекціонерами
(наприклад, роботи Паласса, Векселя); ці описи давали цінний матеріал для
досліджень, але значний інтерес до пам'яток мав і негативні наслідки, з'явилися
любителі, "що збирали медалі інші речі тільки з цікавості, не уявляючи справжню
ціну цих речей, це спричинило багато лиха; бо нема впевненості, що різні
предмети старожитностей, які кожного року вивозяться з Криму, приховуються у
різних зібраннях а в їх числі є рідкісні, важливі для історичної науки, якщо і
стануть знаними в майбутньому то вони втратять половину своєї вартості для
нащадків, тому що ніхто не буде знати, в якій місцевості їх
знайдено"[101.-C.70].
Зі всього сказаного І.Стемпковський робив висновок про необхідність негайного
створення наукового товариства, що "...намагалося б знаходити, описувати, і
пояснювати всі предмети, що знайденні; зберігати від руйнації пам'ятки,
старожитності і попереджувати про розпорошення речей, які знаходили на руїнах
та похованнях" [101.-C.72].
Програма, яку намітив автор в записці для товариства, передбачала: 1) збір всіх
історичних свідчень про пам'ятки; 2)складання повного зібрання всіх
палеографічних, нумізматичних та інших пам'яток, що були раніше знайденні;
3)опис на майбутнє всіх пам'яток, що "будуть знаходити на уламках міст чи в
приватних господарів"; 4)прийняття рішень зі збору "нових пам'яток для охорони
їх в музеях, під наглядом членів Товариства. Розшук пам'яток повинен
супроводжуватися їх охороною."; 5)одночасно зі всім цим "збирати плани всіх
уламків міст, коли сліди їх видно і визначати на особливій карті всі місця, на
яких ще присутні давні житла." У записці І.Стемпковський звертав також увагу на
стан збереження курганів на березі Азовського моря [101.-C.45].
На жаль, у змісті не були висвітлені організаційні заходи щодо створення
потужного наукового осередку, проте зрозуміло, що це був один з
- Київ+380960830922