РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЮРИДИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
2.1. Поняття юридичної діяльності
У сучасній науковій літературі приділяється незначна увага питанням комплексного дослідження юридичної діяльності як самостійно го правового явища, як елемента правової системи тощо. Основну увагу автори монографій зосереджують на характеристиці правової практики, де юридична діяльність є складовим елементом, або на окремих напрямах спеціалізації професійної діяльності юристів - судова, прокурорська, адвокатська діяльність. Ми у жодному разі не принижуємо науково-теоретичної цінності зазначених монографічних досліджень, в яких обґрунтовано основні засади розуміння соціального значення правової роботи, виняткової ролі юристів у реалізації права, справедливості актів правозахисту та правоохорони. Крім того, дослідження таких авторів, як С.С. Алексеєв, В.М. Горшенєв, І.В. Бенедик, В.І. Леушин, В.М. Карташов, О.Е.Жалінський, О.Ф. Скакун присвячені різним аспектам вивчення проблем юридичної діяльності, вважаються базовими у даному напрямі досліджень.
Поряд з тим, з розвитком юридичної теорії та, відповідно, системи юридичної практичної діяльності, проявом тенденцій адаптації та інтеграції законодавчих масивів на рівні функціонування сучасних національно-правових систем, дослідницькі інтереси науковців спрямовуються в бік проблем модернізації, стандартизації юридичної роботи, підвищення рівня її ефективності, професійності, а разом з тим і піднесення її соціального статусу у порівнянні з іншими напрямами та видами соціальної роботи [333; 419]. Актуалізується також питання її наукових засад, наближення системи кадрової підготовки до потреб сучасної юридичної практики.
Одним із важливих, але недостатньо досліджених аспектів є розгляд юридичної діяльності як один із видів у структурі соціальної діяльності, формулювання на цій основі відповідного наукового визначення та введення його у термінологічний обіг. Вирішенню поставленого завдання сприятимуть окремі висновки та положення соціальної філософії, соціології.
Беручи до уваги існування теорії соціальної дії, представниками якої вважаються М. Вебер, Ф. Знанецький, Т. Парсонс та з метою вирізнення видів соціальної діяльності, можна дійти висновку про доцільність застосування критеріїв, що були використані при класифікації соціальних дій. У такому випадку ми отримаємо розгалужену та деталізовану систему класифікаційних рядів, що вкажуть на багатогранність форм прояву соціальної діяльності. Так, наприклад, доцільним слід вважати використання таких критеріїв класифікації, як за мірою внеску у відтворення й розвиток суспільних відносин, залежно від різновиду проблем, що вирішуються, за типом суб'єктів, що діють, за способом здійснення, за ступенем раціональності, за типом орієнтації, за рівнем мотивів [333; 419] тощо.
Однією з найбільш поширених класифікацій у визначенні сумарної структури соціальної діяльності є класифікація за критерієм поділу суспільного життя на сфери. Хоча названий критерій є одним з дискусійних питань, але для подальшої характеристики правової та юридичної діяльності має принципове значення, зважаючи на те, що нами підтримується позиція щодо існування правової сфери життя суспільства.
Одним із сучасних методологічних підходів є такий, що дозволяє розглядати проблематику функціонування суспільства як цілісну систему, що наприкінці відкриває нові шляхи у напрямі пізнання суспільства [13], соціальної діяльності тощо. У межах суспільства, як певної соціальної макросистеми, виокремлюються її складові елементи - мезосистеми, тобто такі соціальні підсистеми, які за критерієм обсягу максимально охоплюють суспільство по горизонталі (горизонтальні мезосистеми) та вертикалі (вертикальні мезосистеми). Сукупність горизонтальних мезосистем за обсягом дорівнює сукупності вертикальних мезосистем. Одні виражаються через інші. У сукупності одних немає нічого такого, чого б не було у сукупності інших, і навпаки. Крім того, серед загальної сукупності мезосистем вирізняють основні вертикальні та основні горизонтальні. Але слід приділити увагу теоретичному положенню, згідно з яким основні соціальні мезосистеми являють собою системне відбиття основних сфер суспільного буття. Останні розглядаються в сучасній літературі як крупні, однотипні, взаємопов'язані соціальні утворення, які охоплюють за обсягом суспільний організм. Дослідження основних сфер суспільного буття означає, на думку С.І. Устича, появу специфічного, багато в чому нетрадиційного підходу, широкі пізнавальні можливості якого повною мірою сьогодні ще важко оцінити [476, с. 56].
У період 60 - 70 рр. у науковій літературі висловлювались думки стосовно актуальності та значущості згаданого підходу. Так, наприклад, М.В. Лашіна, В.С. Барулін у своїх працях стверджували, що необхідно продовжувати дослідження специфіки основних сфер життєдіяльності суспільства та відповідних їм суспільних відносин, причому специфіки загальносоціологічної, тобто за місцем і роллю в житті суспільства [248, с. 67]. Узагалі, для понять, що означають основні сфери суспільного життя, характерний високий рівень теоретичного узагальнення, абстракції. Смислове навантаження їх полягає, передусім, у тому, що в них відбиваються не відмінності, а схожість соціальних явищ. На думку В.С. Баруліна, для такого роду понять характерне вирізнення у суспільному організмі не якісно різноманітних елементів і їхніх окремих зв'язків, а однотипних структур і їх однотипних зв'язків [32, с. 25-26].
За результатами наукових дискусій, активного обговорення питань щодо кількісної і якісної визначеності основних сфер суспільного життя, зазначає С.І. Устич, на думку окремих фахівців, суспільне життя складається з чотирьох основних сфер: матеріально-виробничої, соціальної, політичної, духовної, що знаходяться на одному рівні. Однак для обґрунтування зазначеної точки зору, її автори використали окремі положення марксизму про те, що спосіб виробництва матеріальних благ детермінує соціальний, політичний та духовний процеси житт
- Київ+380960830922