Розділ 2 "Геополітичні чинники формування та реалізації міжнародних стратегій Сполучених Штатів Америки" - присвячено таким особливостям зовнішньої політики держави, як географічне поширення політико-системних цінностей з метою уніфікації міжнародної системи на засадах її вестернізації. Формулювання авторських положень і висновків базується на політологічній конструкції, згідно з якою національні інтереси поділяються на відповідні категорії за показниками "типу (захист батьківщини; економічний добробут; сприятливий світовий порядок; поширення американських цінностей за кордоном) та інтенсивності (варіативне визначення поточного інтересу і формування нового підходу до стратегічного планування)".
Геополітичне переосмислення причин і наслідків "холодної війни" уможливлює поглиблений аналіз завершальної фази біполярності, яке полягає у фактичному визнанні, що в епоху системного протистояння Америка насправді мала за геополітичну мету демократизацію, а не руйнацію СРСР. Критична геополітика має свої переваги саме з точки зору актуалізованого розуміння зовнішньої політики США, показуючи, що географічні або просторові уяви стають другорядними, а на зміну їм приходить уніфікація політичних систем і режимів на глобальних просторах як базова мета геополітичних стратегій США. Геополітична особливість американських головних стратегій полягає в тому, що від колишнього "обов'язку" захищати держави Заходу та їхніх союзників в Азії, Африці та Латинській Америці Сполучені Штати перейшли до реалізації принципу глобальної відповідальності за ситуацію у всіх регіонах і державах світу.
Геополітичній думці США притаманний постійний наголос на тому, що військові й технологічні переваги не гарантують повної безпеки, оскільки поняття "безпека" вбирає в себе не тільки територіальну цілісність і політичну незалежність, але й життєздатність економіки, захист навколишнього середовища, сферу енергетичного забезпечення, єдність суспільства, якість і стабільність існуючих альянсів тощо. Сумнівною складовою сучасної головної стратегії США в рамках поєднання класичної (війна з елементами експансіонізму) і критичної (нав'язування демократії) геополітики, залишається віра в необмеженість можливостей держави-гегемона. У розділі розглядаються різні версії і варіанти геополітичного наповнення головних стратегій США, зокрема, зазначається, що відносини США з іншими великим акторами міжнародних відносин, вірогідно, включатимуть у себе відомі з доби стримування три різновиди головної стратегії, а саме - приховування, збалансування і зв'язування, які аналізуються в роботі на рівні уточнень і актуалізації.
Американський варіант стратегічного планування на засадах гегемоністської стабільності має багатовимірні, подекуди суперечливі наслідки з огляду на повернення адміністрацій Білого дому до односторонніх форм прийняття рішень з питань визначення суті викликів і загроз від окремих держав та їх альянсів.
Здійснений науковий аналіз геополітичних чинників формування та реалізації міжнародних стратегій США підтверджує авторську концепцію геополітичної моделі зовнішньополітичного курсу держави, яка визначається ступенем збалансованості доктрин і стратегій зовнішньої політики залежно від інструментів забезпечення її цілей та дипломатії Америки.
Зміст Розділу 3 "Імперативи міжнародно-політичних стратегій США в повоєнний період" - логічно розкриває сутність фундаментальних елементів всіх головних стратегій США, які у своїх витоках і поступовій еволюції зумовлені: особливостями становлення американської незалежності; територіальною віддаленістю як чинником формування американської винятковості; економічними та демократичними пріоритетами; пацифістськими чинниками світосприйняття європейських поселенців, що проявилися у засадах і принципах доктрини Монро. Актуальним для сучасності елементом доктрини Монро у контексті її майбутніх проявів і версій реалізації слід вважати підтримку нею принципу самоврядування і поваги національної незалежності.
На середину 1947 року в офіційному Вашингтоні кристалізуються чотири доктринальних підходи до стратегічного планування зовнішньої політики: приховування, тобто ізоляціонізм, обмежений воєнно-політичними складовими; зв'язування, тобто максимальне обмеження можливостей застосування сили ключовим ворогом; збалансування, тобто засіб протидії агресії та мінімізації спроможності країн, що не входять до кола ринкових демократій; домінування, тобто явна перевага Заходу як цілісності у всіх сферах, що визначають могутність держави, вихід на такий рівень світ-системи, в якому б були усунуті інші варіанти її сутнісного наповнення, окрім вестернізації.
У розділі також досліджено Доктрину Трумена, яка відкривала шлях до інтервенціонізму мирних часів, оскільки безпосереднє застосування збройних агресій передбачалася тільки у випадку руйнації балансу між США й СРСР та конкретних небезпек для життєвих інтересів Америки. Повоєнна американська зовнішня політика стримування й тогочасна структура альянсів загалом представляли реалізацію (свідому чи ні) принципів теорії Спікмена про вирішальну природу окраїнних земель.
Далі у розділі аналізуються такі ключові виміри головних стратегій США, як: мотиваційний (визначення і закріплення в державному акті пріоритетних інтересів і цілей); когнітивний (встановлення найбільших загроз і можливостей); операційний (визначення й застосування оптимальних у своїй ефективності засобів досягнення поставлених цілей). Окремо обґрунтовується висновок, що вони залежать від волі державного лідера США більшою мірою, ніж від реальної оцінки ситуації, запропонованої науковцями та експертами.
Як показує аналіз, з початком втручання в Азії (1950 р.) американський істеблішмент переходить до односторонніх рішень; окреслюється еволюція стратегії стримування, для якої характерні наступальність та спрямованість проти поширення радянської ідеології на інші держави і континенти світу; акцентується увага Америки до держав Азії; односторонні рішен
- Київ+380960830922