РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1 Особливості підходів до вивчення психосоматичних співвідношень в межах метаболічного синдрому Х
В сучасному розумінні психосоматична медицина розглядається як метод лікування і наука про взаємовідношення психічних і соматичних процесів в мінливому оточуючому середовищі. Принцип єдності тілесного і забезпечує правильний підхід до хворого, що є необхідним не тільки в якійсь одній медичній спеціальності, але і у всіх сферах до клінічного і клінічного обстеження і лікування.
Для розвитку психосоматичного захворювання мають значення схильність до нього, а також фактори, що сприяють або протидіють розвитку хвороби. Схильність (диспозиція) - це вроджена (наприклад, генетично обумовлена), а при певних умовах і набута готовність, яка виливається у форму можливого органічного або невротичного захворювання. Поштовхом до розвитку такого захворювання є важкі життєві ситуації. Якщо маніфестують невротичні або соматичні захворювання, то вони розвиваються за власними закономірностями, які, проте, тісно пов'язані з факторами оточуючого середовища (значення сприяючих розвитку хвороби факторів, наприклад, при хронічних захворюваннях, стало відомо лише в останній час). В любому випадку для діагностики як психосоматичного так і невротичного захворювання необхідне розуміння ситуаційного характеру його походження. Констатація наявності психосоматичних порушень не приводить до заперечення основного діагнозу. Якщо сьогодні говорять про психосоматичні біопсихосоціальні захворювання, то це лише вказує на зв'язок схильність - особистість - ситуація.
У сучасній медицині визнаною є позиція А.Б. Смулевича [47, 133], що психосоматичні розлади - це група хворобливих станів, що виявляються екзацербацією соматичної патології, формуванням загальних, виникаючих при взаємодії соматичних і психічних факторів симптомокомплексів - соматизованих психічних порушень, психічних розладів, що відбивають реакцію на соматичне захворювання. Тісне переплетення і взаємовплив психічних і соматичних розладів дозволяє виділити в межах патології цього кола п'ять типів станів, що відбивають різну структуру психосоматических співвідношень:
1. Соматизировані психічні реакції - соматоформні розлади, що формуються внаслідок емоційно-психосоматичної патології в межах утворень невротичного або індивідуально-конституціонального регістрів (невротичні розлади, невропатії й особистісні розлади).
2. Психогенно-особистісні реакції (нозогенії), що виникають у зв'язку із соматичним захворюванням (яке виступає в якості психотравмуючої події, як фактор суб'єктивно мимовільний, незалежний від волі, що істотно впливає на якість життя хворого) - вторинні невротичні розлади гострого і затяжного типів.
3. Органні або системні соматичні ураження психосоматичного характеру, що виникають у відповідь на констеляцію соціально-психогенних, особистісно- і біоконституціональних факторів (у вигляді "відповіді" органа або системи-мішені - locus minoris resistentia).
4. Реакції екзогенного типу (соматогенії), що розвиваються внаслідок нейротоксичного ефекту соматичного захворювання, у видгляі неврозоподібної або психотичної органічної симптоматики.
5. Соматопсихічна коморбідність - відносно незалежний рівнобіжний плин соматичного захворювання і патології психічної сфери.
Завдання психосоматичної медицини полягає в тому, щоб знайти зв'язок між психологічними показниками переживань і поведінки і соматичними процесами і отриману картину використати в терапевтичних цілях. Психосоматика також вирішує питання прогнозу, які визначаються при лікуванні різними методами.
Одним з питань, яке найчастіше дискутується є зв'язок між характером психічного стресового фактора і ураженням певної органної системи. Мова йде можвиву обумовленість психосоматичного ураження якимось проміжним фактором. Можливості специфічного ослаблення і утворення такого "проміжного фактора" можуть полягати в таких наступних чинниках, як:
- спадкова конституційна схильність;
- конституція, сформована в пренатальному періоді і в дитинстві під впливом психічних і соматичних факторів;
- органічне ураження в подальшому житті;
- ураження одного органа, наприклад інформацією;
- факт, що один орган в момент стресу був в стані активності;
- символічне значення органа в індивідуальній психіці, наприклад індивідуальна реакція на відчуття відрази обумовленого гіпермоторикою шлунка - символічно: "У мене від цього вивертається шлунок".
- органна фіксація, як наслідок загальмованого психічного розвитку, наприклад, алкоголізм, як фіксація на рівні орального задоволення (в психоаналітичному смислі).
Розвиткові соматичної патології передують коливання у вісцеровегетативних зв'язках з проекцією на центральну нервову систему ("темні відчуття" за визначенням І.М.Сеченова) [цит. за 117], які виявляються у зміненому самопочутті, фізичному дискомфорті, почутті незрозумілого хвилювання, занепокоєння станом здоров'я близьких.
Таким чином, реакція з боку психічної сфери уже сама по собі є важливою інформативною ознакою, на яку більшість людей не реагує, а непевне самопочуття, що виникло, пояснюють для себе, як наслідок втоми, переохолодження, поганого харчування, життєвих незгод. І лише при клінічному виявленні соматичного захворювання порушується сон (іноді з кошмарними сновидіннями), звужується коло інтересів, виснажується увага, пам'ять (головним чином короткочасна і оперативна), знижується швидкість і якість мислитель них операцій, спостерігається підвищена емоційна лабільність, плаксивість, вразливість, знижений фон настрою.
Ступінь вияву і тривалості психоемоційних відхилень залежить від таких факторів:
- гострого, або повільного початку соматичного захворювання;
- локалізації соматичної патології (хвороби серця, судин, легень, шлунка);
- віку хворого;
- фізичного і психічного здоров'я напередодні захворювання;
- особливостей особистості хворого (рівня інтелектуального розвитку, о
- Київ+380960830922