РОЗДІЛ 2
ПЕРЕДУМОВИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ТА ЄВРОАТЛАНТИЧНОГО ВИБОРУ УКРАЇНИ
Європейський та євроатлантичний простір є унікальним і найбільш складним з сучасних геополітичних утворень. Він як певна цілісність виник в останні роки, об'єднав колишніх основних антагоністів - "Захід" і "Схід" і увібрав в себе складні проблеми пост-конфронтаційних геополітичних трансформацій. Сучасний етап і реальні можливості співробітництва України з її природними партнерами - країнами ЦСЄ - не здатні запобігати поглибленню між ними якісних відмінностей, що випливають з різної спрямованості й результативності суспільних трансформацій. Зберігається загроза нового розмежування Європи внаслідок "випадання" окремих країн з загальної парадигми розвитку. Наявне небезпечне відставання України від процесів розбудови нової Європи, перспектива погіршення геополітичного, а таким чином, і міжнародного становища держави. Незалежна Україна об'єктивно потрібна новій Європі, новій системі континентальної безпеки. Реальне просування України шляхом інтеграції в Європу потребувало глибокої політичної та економічної трансформації, тобто її перетворення у демократичну, правову, дієздатну державу з відповідними стандартами внутрішньої та зовнішньої стабільності. Поширення ЄС та НАТО на Схід відповідало основним стратегічним інтересам України, а саме: інтеграція в європейські економічні та політичні структури, а також структури безпеки; отримання надійних міжнародних гарантій безпеки; нормалізація стосунків з Росією шляхом ствердження авторитету України в європейських структурах.
Зростаюча швидкість і масштаби євроінтеграційних процесів на початку XXI століття не можуть не вражати. Адже уперше в новітній історії Європи без військового протистояння і воєн, тобто мирним шляхом, кардинально змінюється геополітична карта континенту, окреслюються контури його майбутнього. Зовнішні параметри геополітичних змін визначаються приєднанням країн Центрально-Східної Європи до НАТО і ЄС, що виступають ядром єврооб'єднавчих процесів. У нових історичних умовах розширення Європейського Союзу слід розглядати, з одного боку, як поширення простору стабільності, безпеки і добробуту, а з другого - як реальний шлях природного повернення країн ЦСЄ до нової європейської єдності країн і народів. Таким чином, європейці як на Заході, так і на Сході отримали унікальний шанс остаточно звільнитися від стереотипів минулого і об'єднати свої зусилля заради будівництва нової Європи. Для України питання європейського вибору не є риторичним. Наша вітчизняна історія наводить чимало яскравих прикладів, які переконливо свідчать, що за своїми історико-культурними, ментальними джерелами Україна завжди належала до Європи. Саме уроками історії та прагненням України повернути свою ідентичність як повноправної європейської держави насамперед керувалося політичне керівництво держави при визначенні стратегічної мети зовнішньої політики Української держави - європейської та євроатлантичної інтеграції.
2.1 Історичні, ідеологічні та геополітичні передумови європейського та євроатлантичного покликання України
Інтеграція України до європейських та трансатлантичних структур все більш впевнено, особливо з кінця 1990-х рр., синтезувалася у якості суспільно-політичної ідеї. Ідея європейського та євроатлантичного покликання, за прикладом країн Центрально-Східної Європи, на наш погляд, принципово відрізняється від доволі аморфної ідеї "європейського вибору"‚ "європейської України"‚ України як "невід'ємної"‚ "споконвічної" частини Європи. Не дивлячись на те, що на практиці всі ці терміни вживаються як синоніми, саме європейське покликання є найбільш доречним. Європейське покликання адсорбує самоусвідомлення України в контексті модерної Європи‚ поєднуючи його із практичною настановою‚ яка і полягає в організації процесу набуття членства в європейських та євроатлантичних структурах. Спорідненість завдань дозволяла об'єднувати цілі європейської (Євросоюз) та євроатлантичної (НАТО) інтеграції в межах однієї суспільно-політичної ідеї. Висловлення підтримки європейським та євроатлантичним прагненням України на початку ХХІ століття свідчить про певний консенсус серед більшості політичної еліти. Певною мірою всі ці прагнення мали суттєву тенденцію на трансформацію в якості новітньої української національної ідеї.
Саме через цей вимір доречно зупинитися на ідеологічних засадах, історичних та геополітичних витоках європейського та євроатлантичного покликання України.
Це покликання варто того щоб розглядатися в якості новітньої української національної ідеї. Національна ідея складається з чітко сформульованої мети, до якої прагне національна воля. Національна ідея є могутнім чинником життя, в ній органічно поєднані інтелект з народним інстинктом, національне світовідчуття з національною психікою, "душею нації". Національна ідея відображає глибинний рівень національної свідомості, сукупність ціннісних настанов нації, визначає напрямок мислення народу, його здатність відчувати і діяти співзвучно національним інтересам. Проявляючись як своєрідний духовний склад народу, його менталітет, формуючись під впливом традицій, культури, соціальних структур, усього історичного середовища національного буття людини, і водночас впливаючи на них, національна ідея стає джерелом культурно-історичної динаміки нації, визначальним чинником її політичного життя. Національна ідея як найбільш проста і доступна форма суспільного об`єднання людей самоутверджує націю, забезпечуючи їй єдність, свободу та незалежність. Зростання соціальної ролі національної ідеї пояснюється секуляризацією сучасного життя, розширенням демократії, відродженням духовності і культури нації. Академік П.Толочко вважав, що національна ідея - це не етнічна, а державно-політична категорія. Саме тому вона має бути близькою й зрозумілою не тільки етнічним українцям, але й "українським" росіянам, білорусам, угорцям, євреям, іншим народам, для яких Україна є батьківщиною [138].
Національна ід