РОЗДІЛ 2
СПІВВІДНОШЕННЯ ВНУТРІШНІХ ТА ЗОВНІШНІХ ЧИННИКІВ У РОЗПАДІ ПАРТІЙНО-ДЕРЖАВНОЇ
СИСТЕМИ БОЛГАРІЇ
КІНЦЯ 80-х рр. ХХ ст.
Політичні процеси ХХ століття відбувалися, мабуть, навколо двох головних подій
– виникнення світу соціалізму та його зникнення. Вчені і політики ще довго
шукатимуть відповіді на питання, пов’язані з таким швидким і неочікуваним
розвалом системи, яка раніше видавалася непорушною. Без сумніву причини цього
явища криються в історії, політиці і ідеології як соціалізму в цілому, так і
його національних варіантів зокрема. На тлі загальної системної кризи революції
1989 року продемонстрували внутрішні національні проблеми окремих країн, які
поглибили або прискорили процес розпаду.
Аналіз минулого, дослідження сукупності внутрішніх і зовнішніх
соціально-політичних факторів розпаду партійно-державної системи
східноєвропейських країн видається важливою науковою проблемою. Той факт, що
більшість болгарських, як і українських проблем сьогодення, виходять своїм
корінням із соціалістичного минулого, надає особливої важливості всебічному
вивченню попереднього режиму та соціалістичної політичної системи в цілому.
Політичний режим і криза 80-х як внутрішні передумови розпаду
партійно-державної системи правління
У 80-ті роки політичний режим в Болгарії на перший погляд здавався досить
стабільним, але в різних суспільних сферах починають відчуватися ознаки кризи,
що наближається. Видимою її складовою стали економічні і соціальні проблеми,
які позначились у безперервних дефіцитах, енергетичній кризі, житловій проблемі
у великих містах, у стрімкому зниженні ефективності господарської діяльності,
стагнації економічного розвитку, уповільненні росту і навіть зниженні рівня
життя трудящих. З усією гостротою постала незбалансованість виробництва і
споживання, наявність недостатнього розвитку інфраструктури, обмеженість
агропромислового комплексу, зниження якості виробленої продукції тощо. Означені
проблеми були характерні для більшості соціалістичних східноєвропейських
країн.
Ці явища розвивалися на тлі глибоких технологічних перетворень в економіці
розвинутих західних держав, які дозволили їм суттево поліпшити матеріальне
становище практично усіх верств населення і здійснити крупно- масштабні
соціальні проекти. Зростаючий розрив в результатах економічного розвитку двох
соціально-економічних систем в цілому обумовив загрозу відкидання
соціалістичного світу на периферію технологічного і соціального розвитку.
Темпи економічного зростання у 80-ті роки в східноєвропейських країнах
продовжували падати, що свідчить про кризу планової господарсько-політичної
системи, яка, врешті-решт, всупереч довголітнім практичним експериментам, не
встигає забезпечити своєму населенню якісні матеріальні блага і послуги у
порівнянні до подібних, досягнутих у капіталістичних країнах. Показники
динаміки росту національного доходу країн-членів РЕВ (Ради Економічної
Взаємодопомоги) за майже чотири десятиліття демонструють означену тенденцію.
Якщо у 50-х роках вони забезпечували щорічно приріст сукупного національного
доходу на 9,5%, в 60-х – на 6,7%, в 70-х – на 4,5%, то за 1981-1989 рр. – менш
ніж на 2%. Якщо врахувати, що відчутний поріг розширеного відтворення і
підвищення добробуту – це 3-3,5% щорічного приросту національного доходу, то
становище у східноєвропейському регіоні на кінець 80-х років не можна назвати
інакше, як кризове [168, с.130]. У 1987 році за національним доходом на душу
населення країни соціалізму у порівнянні з капіталістичними державами виглядали
таким чином: НДР – 17 місце (ФРН – 5-е), Чехословаччина – 25-е (Австрія – 20),
СРСР – 30-е, Угорщина – 33-е, Болгарія – 35-е (Фінляндія – 15-е), Польща – 58-е
[463, с.65].
Аналіз темпів економічного зростання Болгарії за період 1986-1989 рр. показує,
що середньорічний ріст національного доходу за співставимими цінами за 1982 р.
склав 3,6 %, а якщо відрахувати вплив інфляції (біля 3%), то середньорічний
дорівнює приблизно 1%. Показників такого зростання були свідомо
сфальсифіковано, вважають болгарські економісти [284, с.21]. За даними ЦСУ цей
відсоток за 1987 р. складав 2,4%. Однак, звіт повертався до Міністерської Ради
тричі, доки не була “підрахована” цифра 6,2%, що дала підстави Т.Живкову
заявити на липневому (1987 р.) Пленумі ЦК БКП, що Болгарія розвивається з
“найвищими темпами у світі” [455, с.6]. Якщо мати на увазі, що падіння темпів
росту проходило паралельно до збільшення внутрішнього і зовнішнього боргу
країни та інфляцією, то можна зробити висновок, що в останні роки правління
Т.Живкова не тільки не було економічного зростання, а відбувалося тупцювання на
місці, якщо не відкат назад всупереч багатьом офіційним заявам.
Ще на початку трансформації болгарський професор-економіст Г.Петров намагався
провести комплексний аналіз причин кризи соціалістичної системи середини і
другої половини 80-х років. Основні причини, на його думку, крилися “в
деформаціях, об’єктивно обумовлених характером власності і політичної системи”
[463, с.150]. Грунтовно та комплексно проаналізувавши взаємозалежність
“соціалістичної системи господарювання” і характеру політичної влади, починаючи
з “червоногвардійської атаки на капітал” і закінчуючи штучно створеними
відносинами соціалістичної економічної інтеграції, автор доводить, що від
самого початку ця система була приречена на провал. Вона була створена не на
підставі дії економічних законів, а на підставі політико-адміністративного
регулювання, відсутності матеріального стимулювання, нормального функціонування
загального еквіваленту (гроші), а також насилля
- Київ+380960830922