РОЗДІЛ 2
ПІДСТАВИ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАНННЯ
З ВИПРОБУВАННЯМ
2.1. Загальні положення
З метою дослідження проблемних питань звільнення від відбування покарання з
випробуванням, а саме – підстав його застосування вважаємо за доцільне
з’ясувати етимологію цього поняття.
У тлумачних словниках термін “підстава” визначається як те головне, на чому
базується, основується щось [129, c. 391], як причину, яка є достатнім
приводом, виправдовує що-небудь [134, c.461]; як необхідну умову, що є
передумовою існування якого-небудь явища і є його поясненням, грунтується на
об’єктивних знаннях [129, c.391; 217, с. 414].
Як слушно констатує В.О. Навроцький, слово “підстава” має багатий семантичний
зміст. Воно, зокрема, означає вихідні, головні положення. Діяти на підставі
будь-чого – означає опиратися на щось, мати щось за підгрунтя, відштовхуватися
від чогось, мати щось як оправдання, достатній привід для діяльності [123, c.
168].
Викладене дозволяє стверджувати, що підставами звільнення від відбування
покарання з випробуванням є вихідні, головні положення, які пояснюють його
застосування, на відміну від умов, які лише становлять те середовище, у якому
виникають, існують і розвиваються ці останні [76].
У чинному кримінальному законі, у ч.1 ст. 75 КК, підстави звільнення від
відбування покарання з випробуванням не конкретизовано, лише зазначається, що
суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для
військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не
більше п’яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші
обставини справи, дійшовши висновку про можливість виправлення засудженого без
відбування покарання, може прийняти рішення про звільнення від відбування
покарання з випробуванням. Принагідно зауважимо, що ККУ 1960 р. стосовно
умовного засудження та відстрочки виконання вироку також не вказував, які саме
обставини необхідні для їх застосування, лише відзначав, що при умовному
засудженні суд, враховуючи обставини справи й особу винного, повинен був дійти
переконання про недоцільність відбування винним покарання, а при відстрочці
виконання вироку – враховував те, що особа повинна вперше засуджуватися до
позбавлення волі строком до трьох років, характер і ступінь суспільної
небезпечності вчиненого й самої особи винного та інші обставини справи, що мали
свідчити про можливість виправлення засудженого без ізоляції його від
суспільства.
У теорії кримінального права питанню підстав умовного засудження й відстрочки
виконання вироку приділялася значна увага. Але через таке розширене й неточне
їх формулювання кримінальним законом у юридичній літературі міркування,
висловлені з цього приводу, відзначалися різноманітністю, хоча їх можна
згрупувати до двох позицій. Перша з них полягала у визнанні того, що суть
підстав умовного засудження й відстрочки виконання вироку не відрізнялися,
незважаючи на різне термінологічне викладення статей, хоча вимоги щодо
відстрочки значно суворіші [62; 152]. Друга ж базувалася саме на їх розрізненні
[31; 111, c. 12, 13; 38; 161]. При цьому навіть ті науковці, які вказували на
спільність юридичної природи умовного засудження й відстрочки виконання вироку,
визнавали, що підстави їх застосування відрізняються [39]. Оскільки чинний КК
об’єднав умовне засудження і відстрочку виконання вироку, ми не вважаємо за
доцільне ще раз зупинятися на подібності даних заходів кримінально-правового
впливу, про що вже йшлося в попередньому розділі роботи.
Досліджуючи це питання, не можна не відзначити того, що серед правників не було
єдиної думки й щодо того, які ж саме обставини мали бути достатніми й
необхідними для застосування умовного засудження чи відстрочки виконання
вироку.
Немає однозначної й чітко визначеної відповіді на це питання й у новому КК
стосовно звільнення від відбування покарання з випробуванням. Відповідно до
чинного кримінального законодавства звільнення від відбування покарання з
випробуванням використовується судом факультативно, залежно від того, дійде він
висновку чи ні про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Щоб дати правильну відповідь на це питання, треба звернутися до ч.1 ст. 2 КК,
де підставою кримінальної відповідальності визнано вчинення особою суспільно
небезпечного діяння, яке містить склад злочину. Безумовно, що звільнення від
відбування покарання з випробування, будучи однією з форм реалізації
кримінальної відповідальності, є можливим за наявності в діях особи складу
злочину, але цілком очевидно, що лише з урахуванням усіх фактичних і
кримінально-правових характеристик учиненого діяння, які пом’якшують чи
обтяжують провину, та соціально-правових особливостей особистості винного суд
може дійти висновку про можливість виправлення засудженого без відбування
призначеного покарання. Таким чином, суд з метою досягнення зазначеної мети,
звільняючи особу від відбування покарання з випробуванням, повинен згідно зі
ст.324 КПК України з’ясувати не лише наявність складу злочину в діянні особи, а
й вирішити низку важливих питань, що знаходяться поза межами складу злочину, бо
саме вони впливатимуть на рішення суду при звільненні від відбування покарання
з випробуванням.
Крім того, виходячи з положень ст. 75 КК, для вирішення питання про звільнення
особи від відбування покарання з випробуванням суду необхідно визначитися, чи
варто засуджувати її до позбавлення волі на строк, що не перевищує п’яти років,
до обмеження волі, виправних робіт чи службового обмеження для
військовослужбовців. Тому цілком справедливою є думка В.М. Сидорової яка
- Киев+380960830922