РОЗДІЛ 2. СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК "ПРОСВІТИ" В ЗАХІДНОМУ ПОДІЛЛІ (1868-1919)
2.1. Суспільно-політичні і соціокультурні аспекти зародження і поширення просвітницьких товариств
Сьогодення України відзначається посиленням інтересу до різних аспектів її державності від історії цієї державності до права і культури загалом. Інтерес цей виявляється як на загальнодержавному рівні, так і на рівні різних історичних регіонів. Особливе, навіть унікальне місце, серед них посідає Західне (Галицьке) Поділля, яке пережило тривалу і складну історію. Слід зважити і на те, що кожна конкретна історична ситуація обіймає багато різноманітних явищ, які перебувають у складній взаємодії між собою, а також між минулим і майбутнім. І це покладає високу відповідальність на історика, який повинен враховувати ці часові та просторові соціокультурні взаємозв'язки для того, щоб уникнути небажаної архаїзації чи модернізації подій.
Українська національна ідея, виразниками якої були наукові і літературні діячі того часу як М. Драгоманов, М. Грушевський, Т. Шевченко, Л. Українка, І. Франко та інші, стала визначним фактором творення національної самосвідомості народу, піднесення національно-визвольного руху як на Східній Україні, так і на західноукраїнських землях (Галичина, Північна Буковина, Закарпаття). Утворення політичних партій і груп та вироблення ними своїх програм було значним кроком у розвитку української політичної думки у напрямку до державності й самостійності. В галузі духовної культури - це період плідного розвитку науки, техніки, освіти, літератури, преси та публіцистики, період, коли українські інтелігенти-патріоти перейшли від суто просвітницької діяльності до стратегії створення національних соціально-політичних і науково-культурних центрів, які б відігравали дедалі більшу роль в завоюванні прав українського народу за духовну і політичну автономію.
Галичина - прадавня українська земля. Галичина - це територія Львівської, Івано-Франківської і Тернопільської областей. З найдавніших часів вона була складовою частиною українських земель. У IX ст. Галичина повністю входила до складу Київської держави і була її західною околицею. Насильно відірвана від матері-України, поневолена протягом 600 років різними іноземними державами, Галичина зазнала нечуваного національного, релігійного і політичного гніту. Потрапивши в кінці XVIII ст. до складу Австрійської монархії, українське населення Галичини опинилося під подвійним гнітом - державно-бюрократичного апарату монархії Габсбургів і польської шляхти, які намагалися знищити його культуру, мову, витравити із свідомості почуття єдності з братами над Дніпром. Прикриттям загарбницької політики правлячих кіл служили твердження ідеологів про неукраїнський характер Галичини, відсутність української нації або ж її нездатність до самостійного державного життя [244, с.3-11].
З'єднана з польськими землями, Галичина отримала таку назву в монархії Габсбургів - королівства Галіції і Лодомерії (Володимира), поділена на Східну - українську і Західну - польську [301, с.12-15]. Під поняттям "Галичина" до 1772 р. розуміли українські землі Руського і Белзького воєводств, поділених Австрією на 12 округів: Бережанський, Золочівський, Жовквівський, Коломийський, Львівський, Перемишлянський, Самбірський, Станіславський, Стрийський, Тернопільський, Чортківський, частину Сяноцького. Ми сьогодні глибоко переконані, що поділ на Східну і Західну Галичину, який виник за часів панування Австрії, слід вважати умовним. Згідно історичної традиції Галичиною повинні називатися тільки українські землі, і польська шляхта це чудово усвідомлювала. Тому об'єднання польських і українських земель в одну адміністративну одиницю вона використала для здійснення своїх загарбницьких планів. І тому Галичину вона завжди розглядала як частину єдиної польської території, як законний "польський стан посідання". Статистика засвідчує, що Галичина займала в той час 78,5 тис. км2. З цього на українську частину припадало 55,7 тис. км2. За першим австрійським переписом 1773 р. у східній частині краю проживало 1820 тис. чол. - українці становили 71%, поляки - 22%, євреї - 7% [238; 239; 240; 350, с.41-52].
Могутній національно-визвольній рух українців Галичини засвідчив перед усім світом незнищеність українського народу на шляху національного відродження його споконвічних прагнень до вільного демократичного розвитку, аж до власної державності. Зрушення в українському суспільному житті пов'язані з формуванням національної ідентичності, прагненням українців розбудувати національні форми освіти і культури, організації суспільного життя.
У другій половині XIX ст. виникли нові суспільно-політичні рухи - народовський і радикальний, які були представлені молодою світською інтелігенцією, що будила народні маси. Завдяки активній позиції кількох поколінь української інтелігенції в Галичині була створена густа мережа культурно-освітніх, господарських і молодіжних товариств і організацій, які сприяли розвиткові національної свідомості та утвердженню людської гідності. Галицькі українці всупереч політиці австрійської адміністрації і польської шляхти, а також власних консервативно-реакційних чинників, спираючись на конституційні, легітимно-правові передумови, зуміли вибрати своє парламентське і сеймове представництво, створити громадські і політичні організації, пресу. Здобутки українського культурно-освітнього і політичного руху в Галичині стали можливими завдяки дієвій підтримці всієї передової української громадськості наддніпрянських українців. До Галичини посилювався інтерес та переїзд прогресивних діячів з Великої України у зв'язку з жорстокими репресіями царського режиму, переслідуванням, із забороною найменших проявів національно-культурного і політичного життя.
Зрозуміло, що за цих обставин Галичина, з її конституційними свободами, на думку провідних українських діячів, мала стати осередком всеукраїнського культурного
- Киев+380960830922