РОЗДІЛ 2.
ОСОБЛИВОСТІ ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ АРЕШТУ
Призначення покарання - це завершальний етап процесу обрання судом конкретного виду, міри кримінально-правового впливу щодо особи, визнаної винною у вчиненні злочину, тобто передбаченого законом суспільно небезпечного діяння, вчиненого умисно чи з необережності [320, с. 162].
Незважаючи на відсутність необхідних умов для виконання арешту, він почав призначатися судами одразу після набрання чинності КК України 2001 року. На відміну від України у РФ, згідно із ч. 4 Федерального Закону від 13 липня 1996 р. № 64-Ф3 "Про введення у дію кримінального кодексу Російської Федерації" (в редакції від 10 грудня 2002 року), положення КК РФ про покарання у виді арешту повинні бути введені в дію тільки після вступу в силу КВК РФ та по мірі створення необхідних умов для виконання цього покарання [201, с. 151].
Як свідчить статистика, із кожним роком в Україні зростає питома вага призначення арешту.
У 2001 р. до арешту було засуджено 374 особи, що становило 0,2 % від загальної кількості засуджених осіб. У наступному році ці показники становили 1674 засуджених до арешту, що дорівнювало 0,9 % від загальної кількості засуджених осіб в Україні. Серед загальної кількості осіб, засуджених до арешту, було засуджено 98 неповнолітніх [299, с. 36-39]. Кількість засуджених до арешту у 2003 р. становила 1995 осіб, тобто у порівнянні з 2002 роком відбулося зростання кількості осіб, засуджених до арешту, на 321 особу (тобто на 19,2 %) [2, с. 32]. Отже, питома вага осіб, засуджених до арешту, сягнула 1% від загальної кількості засуджених в Україні [144, с. 31; 306, с. 31, 32].
У Харківській області, наприклад, у 2001 р. до арешту було засуджено 49 осіб (0,4 %), у 2002 р. - 172 особи (1,2 %) [257, с. 100].
Для виявлення вказаних особливостей призначення арешту слід зазначити, що його призначення, як і будь-якого іншого покарання, здійснюється за встановленими у кримінальному законі принципами та засадами призначення покарання.
2.1. Принципи призначення покарання у виді арешту.
Арешт, як і інші види кримінального покарання, призначається відповідно до принципів призначення покарання. Значення принципів призначення покарання важко переоцінити, оскільки для пересічного громадянина саме настання кримінальної відповідальності та призначення покарання є практичним втіленням норм кримінального права [154, с. 50].
У науці кримінального права не склалося єдиної думки щодо наявності принципів інституту призначення покарання та їх співвідношення із загальними засадами призначення покарання. Окремі вчені повністю ототожнюють названі поняття, стверджуючи, що загальні засади призначення покарання це і є законодавчо закріплені принципи інституту призначення покарання [221, с. 23; 228, с. 498; 262, с. 26, 27; 263, с. 358, 359]. Інші вчені вважають, що зазначені поняття є повністю самостійними, ототожнення яких є невиправданим. На їх думку, суд при призначенні покарання керується як принципами, так і загальними засадами призначення покарання [130, с. 11; 139, с. 313; 150, с. 116; 195, с. 200; 207, с. 318; 232, с. 67; 274, с. 7-11; 292, с. 12, 13; 322, с. 203].
Ми поділяємо думку авторів, які не ототожнюють принципи призначення покарання та загальні засади призначення покарання. Принципи та загальні засади призначення покарання безумовно взаємопов'язані [292, с. 10], але не є тотожними поняттями, а співвідносяться як абстрактне та конкретне, загальне та окреме. Вони мають не тільки термінологічну, а й змістовну різницю [150, с. 116]. Принципи вказують основні напрямки, у яких відповідні органи, що призначають покарання (суди), повинні діяти. Вони є керівною ідеєю, що втілює в собі ту або іншу частину усіх норм КК, що регламентують призначення покарання [274, с. 9]. Загальні засади призначення покарання є керівними настановами, що мають чітку законодавчу регламентацію і повинні бути безухильно дотриманими, вони є гарантією справедливого і доцільного покарання та сприяють додержанню вимог закону при виборі конкретного покарання конкретній особі за конкретний злочин [230, с. 42]. І, найголовніше, загальні засади призначення покарання є механізмом, що забезпечує втілення принципів призначення покарання. Як вірно зазначається в п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику призначення судами кримінального покарання", суди повинні суворо додержуватися вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи призначення покарання.
Отже, можна приєднатися до думки М. І. Бажанова, який вважав, що принципи та загальні засади призначення покарання - це самостійні категорії кримінального права, що знаходяться в певному співвідношенні одне з одним та які вимагають самостійного розгляду [130, с. 11].
При аналізі принципів призначення покарання (у тому числі й арешту) слід брати до уваги, що такі принципи можна виділити лише умовно, оскільки вони витікають один з одного та переплітаються змістовно і розлиті в різних інститутах кримінального права. Як вірно зазначає Ю. Б. Мельникова, принципи завжди проявляються у єдності, збагачуючи та поглиблюючи один одного [237, с. 77]. Разом з тим, як вірно зазначає Н. Лопашенко, усі принципи є рівноважливими. Категорично невірно виділяти із сукупності принципів один головніший та важливіший. Неможна зменшувати значення інших принципів, кожний з них у власному значенні є головним [224, с. 163], а тому не може бути більш або менш важливого принципу. Отже, розміщення принципів призначення покарання у переліку, що нами наводиться, є умовним і не має на меті ані збільшення, ані зменшення значення кожного з них.
1. Принцип законності. Цей принцип відомий ще з часів римського права: "Без закону немає ані злочину, ані покарання" (Nullum crimen, nulla poena, sine lege). Законність призначення арешту полягає у вимозі призначати зазначене покарання тільки відповідно до букви закону. Згідно з цим принципом до арешту може бути засуджена ті