РОЗДІЛ 2
ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ ТА ЇХ ВИДИ
2.1. Поняття загальних засад призначення покарання
Проблема призначення покарання протягом усієї історії розвитку суспільства й
держави досліджувалася не тільки юристами, але й філософами, соціологами,
кримінологами. Це було зумовлено активним пошуком способу визначення
справедливого покарання винному у вчиненні злочину. Унаслідок історичної
мінливості самого розуміння справедливості, сутності й змісту покарання,
правила його призначення зазнавали істотних змін.
Ще Платон, Аристотель, Цицерон здійснювали спроби формування моделі інституту
призначення покарання. Так, Аристотель, досліджуючи питання правосудності й
неправосудності винесених вироків, визначив основні принципи обрання
правосудного (справедливого) вироку: розмірність, добро та справедливість [218]
[61 Див.: [218] Уголовное наказание / А.Я. Светлов, Ю.Л. Титаренко, И.П.
Лановенко, В.П. Филонов и др.; Ред. кол.: Ю.С. Шемшученко, Ю.Л. Титаренко, В.П.
Филонов и др. ? Киев ? Донецк: “Донеччина”, Национальная академия наук Украины,
Ин-т гос. и права им. В.М. Корецкого НАН Украины, Донецкий ин-т внутр. дел, МВД
Украины, 1997. – С. 18-19.]. Цицерон, аналізуючи практику здійснення
правосуддя, сформулював верховний закон, основне правило його справедливого
застосування ? рівність злочину й покарання, що можна назвати одним із перших
загальних правил призначення покарання винному [218] [62 Див. [218] там
само.].
З розвитком держави та права проблемам призначення покарання приділялася дедалі
більша увага. Пройшовши певну еволюцію у своєму розвитку, найбільш інтенсивне
наукове розроблення питання призначення покарання одержали наприкінці XVIII –
на початку XIX ст. Засновник класичної школи кримінального права Ч. Беккаріа,
досліджуючи ці питання, писав: “Покарання неодмінно має бути публічним,
негайним, необхідним, найменшим із можливих за цих обставин, пропорційним
злочину, установленому в законах” [14] [63 [14] Беккариа Ч. О преступлении и
наказании // О свободе. Антология западноевропейской классической либеральной
мысли. (Серия „Общественная мысль: исследования и публикации”). – М.: Наука,
1995. – С. 171.].
Критикуючи занадто широкі межі суддівського розсуду того часу і викликане цим
судове свавілля, Ч. Беккаріа стверджував, що “тільки закони можуть
установлювати покарання за злочини, і влада їх видання може належати тільки
законодавцеві як представнику всього суспільства” [14] [64 [14] там само. – С.
114.]. Він співвідносив покарання зі шкодою, заподіяною вчиненим злочином,
стверджуючи, що “єдиним та істинним мірилом злочинів є шкода, яку вони завдають
суспільству” [14] [65 [14] там само. ? С. 119.].
Сформульовані Ч. Беккаріа кілька століть тому ідеї щодо покарання і його
призначення стали, по суті, фундаментом наступних кримінально-правових теорій
призначення покарання.
Необхідність індивідуалізації покарання при його призначенні арґументували
також Гегель, Кант, Бентам, Шталь, Ад. Франк та інші вчені. Зокрема, Гегель,
досліджуючи питання покарання та його призначення, обґрунтовував доцільність
індивідуалізації покарання відповідно до чинної на той час кримінальної
політики, оскільки, як він вважав, будь-який кримінальний кодекс характерний
насамперед своїм часом і становищем у суспільстві [218] [66 Див.: [218]
Уголовное наказание / А.Я. Светлов, Ю.Л. Титаренко, И.П. Лановенко, В.П.
Филонов и др.; Ред. кол.: Ю.С. Шемшученко, Ю.Л. Титаренко, В.П. Филонов и др. ?
Киев ? Донецк: „Донеччина”, Национальная академия наук Украины, Ин-т гос. и
права им. В.М. Корецкого НАН Украины, Донецкий ин-т внутр. дел, МВД Украины,
1997. – С. 20.].
Бентам, говорячи про необхідність індивідуалізації покарання, стверджував, що
різноманітність злочинів повинна викликати різноманітність покарань, а вивчення
громадського життя дозволить установлювати порівняльну тяжкість злочину і
пропорційні цій тяжкості покарання [17] [67 Див.: [17] Бентам И. Избранные
сочинения: В 4 т. / Пер. А.Н. Пыпина, А.Н. Неведомского. ? СПб.: Изд-во
„Русской книжной торговли”, 1867. ? Т. 1.: Введение в основания нравственности
и законодательства. Основные начала гражданского кодекса, основные начала
уголовного кодекса. ? С. 473-678.].
Питання призначення покарання висвітлювались і в багатьох роботах провідних
російських учених. Так, покарання і правила його призначення досліджували С.П.
Мокринський, М.Д. Сергієвський, В.Д. Спасович, М.С. Таганцев, І.Я. Фойницький,
М.Д. Шаргородський та інші.
Отже, аналізуючи історію розвитку інституту призначення покарання, слід
зазначити, що ще в XIX столітті приділялася значна увага дослідженню питань
покарання, принципам його призначення: гуманності, справедливості, законності,
індивідуалізації. Були здійснені спроби не тільки сформулювати підстави, але й
визначити основні правила обрання міри покарання винному. При цьому особливого
значення при призначенні покарання вчені надавали особі винного.
Середина XIX ? початок XX ст. в Україні став періодом зародження кодифікованого
кримінального законодавства, коли вперше в законі на підставі наявної
теоретичної бази й практики призначення покарання було сформульовано основні
правила призначення покарання. Як визнають більшість учених, цей історичний
період був одним із найплідніших в історії кримінального права взагалі й
особливо для інституту призначення покарання.
Саме у середині XIX століття вчені все частіше стали доходити висновку про
необхідність обмеження розсуду суду при призначенні конкретного покарання
винному, гуманізації та максимально можливої індивідуалізвції покарання,
розроблення критеріїв, правил призначен
- Київ+380960830922