РОЗДІЛ 2
КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИННОСТІ У СФЕРІ ВІРОСПОВІДАННЯ
Для висвітлення кримінологічної характеристики злочинності у сфері
віросповідання будемо виходити з поняття кримінологічної характеристики, яке
дають І.М.Даньшин, В.В.Голіна та О.Г.Кальман. Згідно з їх визначенням
кримінологічна характеристика охоплює: "рівень, коефіцієнти, структуру та
динаміку злочинів, описування особи тих, хто їх вчиняє, мотиви і цілі їх
злочинної поведінки. Кримінологічна характеристика в такому її розумінні
містить у собі достатню інформацію про певний вид (групу) злочинів"[64, С.8-9].
Ми лише додамо сюди такий показник злочинності, як її географія, тобто
регіональні особливості.
2.1. Рівень, структура, динаміка та географія злочинності у сфері
віросповідання
Частка злочинів, пов’язаних з релігією, у структурі загальної злочинності на
кінець 80-х років була невеликою. Вона коливалась у межах від 0,2 до 0,3 % [65,
С.40-47]. Проте, згідно з нашим дослідженням, за період 1991 – 2001 роки питома
вага злочинів у сфері віросповідання серед інших злочинів збільшилася, що
пов’язано із загостренням міжконфесійних конфліктів.
Велика латентність злочинів у сфері віросповідання не дозволяє повною мірою
оцінити справжні показники цієї злочинності. Так, наразі невідомі випадки, коли
хтось відповів би перед судом в Україні за розпалювання ворожнечі до
інаковірців у друкованих чи електронних медіа.
Сам процес реєстрації є таким, що не показує реального місця цих злочинів у
загальній структурі злочинності. Так, злочини за ст.66 КК УРСР (ст.161 КК
України) у статистичних звітах не фіксуються, а подаються тільки цифри
порушених та направлених до суду кримінальних справ. Проте вказана стаття поряд
із посяганням на рівноправ’я залежно від ставлення до релігії передбачає
відповідальність і за розпалювання національної та расової ворожнечі.
Крім того, перевищення меж свободи віросповідання, які проявляються у скоєнні
на ґрунті релігійної ворожнечі злочинів проти порядку управління або посягань
на життя, здоров’я, волю, честь та гідність особи, які були передбачені КК
УРСР, не фіксувалися як посягання на свободу віросповідання у звітах
Держкомрелігій України. До МВС інформація про такі злочини надходить переважно
з Львівської області, де релігійна ситуація є найскладнішою в державі.
Спеціальні статистичні картки з обліку злочинів у сфері віросповідання не
ведуться, а в існуючих формах звітності, затверджених Генеральною прокуратурою
України, інформацію про злочини у сфері віросповідання отримати майже неможливо
[8, С.55-57].
З метою вивчення злочинів у сфері віросповідання нами були проаналізовані
матеріали 48 кримінальних справ, порушених протягом 1990 – 2001 років у зв’язку
із вчиненням злочинів на ґрунті релігійної ворожнечі. Ці справи реєструвалися у
МВС України і становлять 72% від загальної кількості таких справ,
зареєстрованих в Україні.
Вчинення на релігійному ґрунті хуліганських дій, свавільних захоплень культових
будівель, заподіяння тілесних ушкоджень, знищення чи пошкодження майна та інші
злочини, згідно з результатами нашого дослідження, становлять відповідно 47,9%,
16,6%, 16,5%, 10,4%, 8,6% у структурі злочинності у сфері віросповідання.
Переважна більшість злочинів у сфері віросповідання вчиняється під час
міжконфесійних конфліктів у селах та інших невеликих населених пунктах
(96,4%).
У зв’язку з тим, що до Держкомрелігій України з 1986 року надходила звітність
про правопорушення та злочини у сфері віросповідання, нами використані
статистичні дані цього Комітету за період з 1986 по 2001 роки.
В результаті вивчення цих статистичних даних та аналізу відповідної звітності
виявлено, що до адміністративних правопорушень свободи віросповідання нерідко
відносять такі дії, які містять явні ознаки злочину, передбаченого ст. 161 КК
України (ст.66 КК УРСР). Також самоправні дії з неодноразового захопленого та
утримання культових будівель, незважаючи на високий ступінь їх суспільної
небезпеки, кваліфікувалися за ст. 186 КАП України, а не відповідними статтями
Кримінального кодексу України. Нерідко дисциплінарні проступки, відображені у
звітностях Держкомрелігій, містять ознаки злочинів у сфері віросповідання,
зокрема, образи почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями
або прямих чи непрямих обмежень прав залежно від ставлення до релігії. Таким
чином, статистика Держкомрелігій України, яка представлена у нашому
дослідженні, дає інформацію про динаміку як злочинів, так і дій, що
кваліфіковані як адміністративні чи дисциплінарні правопорушення, але насправді
містять всі ознаки злочинів.
Виходячи з визначеного, розглянемо динаміку правопорушень згідно із даними
Держкомрелігій України в період з 1986 по 2001 роки (див.рис. 2.1).
З 1986 року на постійному контролі було 13 показників додержання законодавства
про культи [66, С.30-32]. При аналізі злочинів у сфері віросповідання за цей
період мають бути також враховані зміни у законодавстві [7, С.45]. Так, у
зв’язку з прийняттям Закону України "Про свободу совісті та релігійні
організації" з 1991 року кількість релігійних організацій в країні збільшилася
на 5,8 тис. (44%). Відбулася легалізація релігійних об’єднань, які до цього
часу не мали статусу юридичних осіб.
До проголошення незалежності України відбувалися обмеження свободи
віросповідання релігійних організацій та окремих віруючих, що знайшло своє
відображення у статистиці. Випадки, які треба вважати порушеннями прав громадян
на свободу віросповідання, на той час розглядалися як порушення закону цими
громадянами: "ухилення від виконанн
- Київ+380960830922