РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ
Об'єктом дослідження були 78 ліквідаторів аварії на ЧАЕС 1986-1987 р.р. віком 30-50 років, цілеспрямовано відібраних серед тих, котрі прибули на курорт Трускавець для лікування від уролоґічних захворювань. За даними документів, сумарна ефективна доза опромінення складала від 10 до 25 сҐр, що є найбільш характерною для даного континґенту [27,61,343,344]. Контрольну групу склали 20 донорів аналогічного віку.
З метою кількісної оцінки (квантифікації) клінічних проявів захворювань була використана шкала Harrington E.C. [352], за якою відсутність ознаки оцінюється в 0 балів, дуже слабка вираженість - 0,1; слабка вираженість - 0,285; середня - 0,5; більше середньої, але не сильна - 0,715; сильна вираженість - 0,9 і дуже сильна вираженість ознаки - 1 балом. Такий статистичний підхід, очевидно, значно інформативніший і коректніший від традиційного, за яким вираженість ознаки оцінюється "шкільними" балами, не кажучи вже за клінічну оцінку в формі частості симптомів.
Верифікація основного діагнозу у урологічних хворих проведена на основі даних ультрасонографії. При цьому дотримувались рекомендованих ультрасонографічних критеріїв пієлонефриту [403]. По-перше, зменшення розмірів нирки і її об'єму, нерівність контура. По-друге, стоншення паренхіми нирки, як вогнищеве, так і тотальне. По-третє, підвищення ехогенності паренхіми за рахунок склерозу та її неоднорідність. По-четверте, розширення або деформація чашечко-мискової системи в цілому (калікопієлоектазія) чи розширення окремих чашечок (калікоектазія), ущільнення і неоднорідність стінок, нечіткість диференціювання синуса від паренхіми. Автори відзначають, що наявності характерної ультрасонографічної картини достатньо для постановки діагнозу хронічного пієлонефриту.
Крюков Н.Н. і Дорман Е.С. [279] показали, що інформативність відносного об'єму ниркового синуса (Vc/V) вища за такі абсолютних об'ємів нирки (V) та її синуса (Vс), позаяк вони в значній мірі визначаються ростом і масою тіла пацієнта. За даними авторів, у хворих віком 40-60 років із хронічним пієлонефритом об'єм враженої нирки (V) зменшений пересічно на 13%, натомість об'єм синуса (Vc) - збільшений на 12%, так що індекс Vc/V перевищував середньонормальний на 41%. В той же час об'єм миски (Vл) знаходився в межах норми. Паренхіматозно-мисковий індекс (відношення товщини паренхіми і миски) складав в середньому 65% від нормального, натомість медулярно-паренхіматозний індекс перевищував нормальний на 18%, а нирково-паренхіматозний - на 19%.
З метою виявлення фази супутнього пієлонефриту визначали ступінь бактерійурії (методом дворазового секторного посіву [430]), лейкоцитурії, еритроцитурії та протеїнурії (проби Нечипоренка та Каковського-Аддіса) [378,408,428], а також ультрасонографічні критерії [279,403].
Взявши до уваги кількісно-якісну характеристику лейкоцитурії в тесті Нечипоренка як виражену при вмісті лейкоцитів понад 60 тис./мл, помірну - в межах 20-60 тис./мл, незначну - в межах 4-20 тис./мл [431] при загальноприйнятій нормі до 2 тис./мл, і використавши шкалу Harrington E.C. [685], ми разом з Флюнтом І.С. та ін. [272] розробили власну шкалу лейкоцитурії: 0,715 бала - понад 60·106/л; 0,5 бала - (20-60)·106/л; 0,285 бала - (4-20)·106/л; 0,1 бала - (2-4)·106/л; 0 балів - менше, ніж 2·106/л. Еритроцитурія, за аналогією, квантифікується наступним чином: менша, ніж 106/л - 0 балів; в межах (1-2)*106/л - 0,1 бала; (2,1-10)*106/л - 0,285 бала; (10,1-30)*106/л - 0,5 бала; понад 30*106/л - 0,715 бала. Для побудови шкали бактерійурії ми скористалися градацією Мельман Н.Я. [353]: істинна - при виявленні понад 105 КУО/мл: критична - в межах 2·104-105 КУО/мл, низька - до 2·104 КУО/мл. В нашій інтерпретації бактерійурія понад 109 КУО/л квантифікується на 0,9 бала, в межах (0,3-1,0)*109 КУО/л - на 0,715 балів, погранична (108/л) - на 0,5 балів, на 0,285 бала - (0,2-0,5)·108/л, на 0,1 бала - (0,01-0,1)·108/л, на 0 балів - менше, ніж 0,01·108/л.
Про стан основних функцій нирок судили за даними радіоізотопної ренографії (здійснюваної за допомогою апарату "УР1-1" з використанням гіппурану-131J) і проби Реберга -Тарєєва. Останню ставили в умовах як водного навантаження, так і денного та нічного діурезу. При аналізі радіоізотопної ренограми визначали, згідно з рекомендаціями [118,217], її головні параметри: І сегмент (васкулярний, VS), ІІ (секреторний, SS), ІІІ (екскреторний, ES), час максимального накопичення гіппурану-131J в нирці (Т max) і час напіввиведення ізотопу (Т1/2max) окремо із враженої та контрлатеральної нирки. Окрім того, обчислювали ряд параметрів: індекс Вінтера (IW), час напівочищення крові від ізотопу (Т1/2Cl), індекс секреторної активності (ISA=SS/VS·100), швидкість секреції (RS=ISA/Tmax) і швидкість екскреції: RE=ISA/(T1/2max-Tmax). Принагідно розраховували величину ефективного ниркового кровоплину (ERBF).
Імунний статус оцінювали за тестами І та ІІ рівнів згідно з меморандумом ВООЗ (1988), користуючись уніфікованими методиками [90].
Визначали наступні параметри Т-клітинної ланки: відносний та абсолютний вміст в крові популяції лімфоцитів, що спонтанно утворюють розетки із еритроцитами барана (Е-РУЛ) за Jondal M. et al.(1972) [361], їх високоактивної субпопуляції - Еа-РУЛ (за тестом "активного" розеткоутворення за Wybran J., Fudenberg H.H. [443]), а також теофілінрезистентної і теофілінчутливої субпопуляцій (за тестом чутливості розеткоутворення до теофіліну за Limatibul S. et al. [380]), для функціональної оцінки ставили реакцію бласттрансформації лімфоцитів (РБТЛ) з фітогемаґлютиніном (ФГА) за Самойловой Н.А. [109]. Паралельно визначали вміст клітин з фенотипами CD3, CD4, CD8 методом непрямої імунофлюоресцентної реакції зв'язування моноклональних антитіл (МкАТ) фірми ІКХ "Сорбент" (Московська обл.). В-клітинну ланку імунітету характеризували наступними параметрами: відносний та абсолютний вміст популяції CD19-клітин, сироваткова концентрація імуноґлобулінів G, A, M (метод радіальної імунодифузії за Mancin
- Киев+380960830922