РОЗДІЛ 2
КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСІБ, ЯКІ ПЕРЕБУВАЮТЬ НА ОБЛІКУ В КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧІЙ ІНСПЕКЦІЇ
2.1. Вивчення особистості злочинця як невід'ємна складова запобігання злочинам серед осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції
Проблема особи злочинця (правопорушника) у кримінології є однією з ключових. Її значимість визначається тим, що злочин, будучи актом свідомої людської поведінки, значною мірою зумовлюється сутністю і особливостями особи, яка обирає таку форму поведінки. Особа виступає як "елемент зв'язку" між певними соціальними умовами життя і злочинністю, похідною від цих умов [195, c. 3]. Як зазначає В.М. Кудрявцев, правопорушник з його свідомістю та волею - це центральна ланка, яка пов'язує причину та наслідок [127, c. 10]. Визначення сутнісних ознак особи правопорушника, її головних ознак і властивостей є однією з обов'язкових передумов здійснення ефективної протидії злочинності, насамперед у частині її запобігання. Як відомо, будь-який вчинок людини, в тому числі і злочин, не може бути відокремлений від особистості, яка його вчинила. Справедливо з цього приводу пише О.Д. Соловйов, що не можна робити однозначний висновок про особистість винного, оскільки вчинення ним злочину є лише одним із епізодів суспільної поведінки. Повна характеристика суспільної небезпечності винного може бути визначена лише в результаті всебічного врахування цілої низки обставин, які належать до його особистості та діяльності [202, c. 94-95]. Такої думки дотримуються С.С. Алексєєв, Д.А. Керимов, П.О. Недбайло: "Тільки пізнавши всю сукупність факторів, які формують та визначають особистість правопорушника, умови її існування та діяльності, ми будемо спроможні успішно боротися зі злочинністю і причинами, які її породили, проводити ефективні профілактичні заходи з її попередження" [146, c. 18].
Вивчення особистості злочинця входить в предмет кримінології, де формуються початкові поняття, визначаються завдання, межі такого дослідження.
Кримінологічне вивчення особи злочинця здійснюється головним чином для виявлення і оцінки тих її властивостей і рис, які породжують злочинну поведінку в цілях її профілактики. В цьому виявляється найтісніша єдність трьох вузлових проблем кримінології: особи злочинця, причин і механізму злочинної поведінки, запобігання злочинам. При цьому особа злочинця - центральна в тому значенні, що її кримінологічні особливості первинні, оскільки є джерелом, суб'єктивною причиною злочинних дій [115]. У зв'язку з цим підтримуємо думку І.Г. Богатирьова, який зазначає, що вивчення особи злочинця має науково-пізнавальне і практичне значення, яке необхідне для успішного вирішення комплексу заходів щодо запобігання правопорушень серед осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції [36, с. 116].
Незважаючи на актуальність викладеного, необхідно констатувати, що правоохоронні органи, в тому числі і ті, що виконують покарання, практично позбавлені інформації про криміногенні особистісні риси, а також про мотиви вчинення злочинів і мотиви, які можуть детермінувати злочинну поведінку в майбутньому. Кримінологічне вивчення особи злочинця здійснюється головним чином для виявлення і оцінки тих її властивостей і ознак, які породжують злочинну поведінку, з метою запобігання вчиненню нових злочинів. Наявність достатньо повних та достовірних даних про особу, яка перебуває на обліку в кримінально-виконавчій інспекції, є важливою умовою забезпечення ефективності профілактично-виховного впливу на неї.
З метою ефективності індивідуального попередження злочинів необхідно повно і всебічно знати особу, яка вчинила злочин, чи особу, яка може бути потенційним злочинцем. Необхідність вирішення даного завдання і диктує проведення досліджень проблем, що стосуються особистості злочинця.
Аналіз юридичної літератури дає підстави стверджувати, що різні автори, використовуючи поняття особистості злочинця, тлумачать його далеко не однозначно, в один і той же науковий термін вміщується різне значення.
Досить арґументовано з цього приводу пише Г.М. Резник, вказуючи на те, що підвищена дискусійність проблем особистості злочинця в кримінології та кримінально-правовій науці повністю природна. Особистість - найбільш складний об'єкт для будь-якої галузі знань. Вона не "вміщується" повністю в жодну наукову дисципліну. Кожна наука має свій "образ", і у відповідності з ним дає своє визначення особистості. Поняття особистості в соціології, психології, етиці, естетиці і т.д. суттєво відрізняються одне від іншого [184, с. 29].
Особистість злочинця завжди привертала велику увагу кримінологів, педагогів та психологів, соціологів, медиків, філософів, генетиків та ін. Усі вони на певних етапах розвитку історії становлення цього поняття мали різні погляди на дану проблему. Слушною є думка І.І. Карпеця, який у своїх дослідженнях висловлює сумніви в необхідності існування терміну "особистість злочинця", бо це передбачає певну злочинну особистість [99]. Вчення про особистість злочинця вказаний автор пропонував розвивати за такими напрямками: 1) теоретичним (у розумінні вивчення особистості злочинця як явища соціального); 2) практичним, що є складовою широкого узагальнення та будується на основі аналізу конкретних напрямків злочинності, маючи на меті максимальну індивідуалізацію призначення покарання та оптимізацію роботи зі злочинцями в місцях позбавлення волі [100, с. 104].
На протилежних позиціях знаходився О.Б. Сахаров, який сформулював ідею особистості злочинця як узагальненого соціального типу [193, с. 135]. Найбільш ґрунтовне вирішення цього питання, на нашу думку, пропонує Г.А. Аванесов і К.Є. Ігошев. Наприклад, К.Є. Ігошев "саме поняття злочинний тип особистості" визначає як наукову категорію лише тоді, коли воно охоплює риси особистості, тісно взаємопов'язані з ознаками і властивостями злочинності" [84, с. 56].
Ю.Д. Блувштейн дотримується точки зору, що у зміст поняття особистості злочинця необхідно вкладати лише у