РОЗДІЛ 2
ДИНАМІКА ТРАДИЦІЙ В УКРАЇНСЬКІЙ МОРАЛЬНІЙ КУЛЬТУРІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ - ХХ СТ.
2.1. Соціальні умови трансформації традицій в моральній культурі
Сучасні уявлення про функціонування національних культурних традицій передбачає творчий огляд всього національно-культурного надбання, що відповідає вимогам часу. Продуктивність такого огляду можлива за умови відтворення нацією власного, самостійного і незалежного соціального організму та формування в його межах морального ґрунту, необхідного для духовного збагачення суспільства, ефективної трансляції систем національних цінностей.
Соціально-економічний розвиток, зміна характеру життєдіяльності людей потребують адекватного часові засвоєння нових ідей, цінностей, моделей поведінки. Це, у свою чергу, стає можливим лише за умови активізації механізмів соціокультурного регулювання, передання соціального досвіду. Соціокультурне регулювання вимагає аналізу механізмів засвоєння морального досвіду традиційної культури в контексті історичних змін , "в результаті якого відбувається відтворення індивідом історично сформованих людських здатностей і функцій ?91, 13?.
В історії філософської думки протягом тривалого часу специфіка людської вдачі виводилася з органіки, з природного середовища. На думку Монтеск'є, фізіологічні потреби людини зумовлюються особливостями географічного середовища, хоча на індивідуальний розвиток людини впливає й характер її взаємодії з суспільством. Руйнація ж моральних устоїв є рівнозначною руйнації всього ?103, 415?.
Причому, за спостереженнями науковців, холодний клімат зумовлює таку фізіологічну реакцію людини, що сприяє зміцненню сили духу: "Ця велика сила - наголошує Монтеск'є, - повинна мати чимало наслідків, як наприклад, зростання довіри до самої себе, зростання міри мужності, усвідомлення своєї переваги, зменшення бажання помсти, велика впевненість у своїй безпеці; більше прямоти, менше підозрілості, політиканства і хитрощів" ?103, 350?. Далі філософ зазначає: "У північному кліматі ви бачите людей, у яких мало вад, чимало чеснот, багато щирості, відвертості. З наближенням до півдня ви ніби віддаляєтеся від самої моралі: там поряд із силою пристрастей збільшуються злочини, і кожен намагається перевершити інших у всьому, що може сприяти цим пристрастям. В країнах помірного клімату ви побачите народи, непостійні у своїй поведінці, і навіть у своїх вадах та чеснотах, оскільки недостатньо визначені властивості цього клімату не в змозі надати їм стійкості. У спекотному кліматі тіло цілком втрачає силу. Тоді його розслаблення поширюється й на душу: така людина до всього байдужа, не зацікавлена, не здатна на жоден шляхетний вчинок або на великодушність, усі її прагнення набувають пасивного характеру, лінощі стають щастям" ?103, 352?. Таким чином, розуміння природи людської вдачі і моральності зумовлюється зміщенням соціальної домінанти з біологічного на біосоціальне.
На динаміку змін у традиційній моральній культурі українського народу суттєво вплинув і суспільно-політичний розвиток України, принаймні з першої половини ХУІ ст., коли у пониззі Дніпра на південь від Дніпрових порогів, сформувалося українське козацтво. Виникнення Запорозької Січі було пов'язане з наступом на українське селянство і козацтво польсько-литовських феодалів і колонізацією ними південних степів України.
Надзвичайно великим було значення звичаєвого права у Запорозькій Січі, що стала центром формування значної кількості звичаїв, що склали нове поняття "козацьке право" як сукупність звичаєвих норм, за якими організовувалася і регулювалася вся життєдіяльність Запорозької Січі. Тут зародилися такі норми: військово-адміністративної організації козацтва (наприклад, порядок виборів і усунення сотенної і полкової адміністрації); правила ведення війни; деякі правила діяльності судових установ; традиційні види покарання злочинців; порядок користування козаків землею, лісами, водами; правила купівлі-продажу та інших цивільно-правових угод; норми щодо набуття права власності внаслідок давності володіння та ряд інших інститутів матеріального і процесуального права. Козацькі суди, ухвалюючи свої рішення, нерідко посилалися на звичаї війська козацького. На Запоріжжі взагалі не було писаних джерел права, і за всіх обставин пропонувалося керуватися нормами звичаєвого права та "здоровим глуздом".
Зазначимо, що новітня українська державність ХХ ст. не була простим продовженням або відновленням козацької держави ХУІІ - ХУІІІ ст., а з іншого боку, важко не побачити її зв'язку з козацькою добою. Початки новітнього національного руху лежали в тих областях України, де козацькі традиції були найсильніші. Символи й ідеї, що походили з козацької традиції, відіграли важливу роль навіть у роки революції 1917 року.
Багатовікове існування на грані виживання, виснажлива боротьба із степом, що забирала щороку тисячі життів, формувала на рівні національної психології відчуття приреченості. Негативний вплив цієї обставини на суспільну свідомість і тип поведінки етносу посилювався масовими переміщеннями населення під впливом воєнних дій і спричинених ними запустінь великих територій. Втім, цей процес мав і свій позитивний бік, оскільки сприяв формуванню українського національного типу і української мови на широких просторах, створював відчуття одноплемінності, спільності долі.
Дуже сильного асиміляційного впливу зазнала Галичина, що з середини XIV ст. опинилася під владою Польщі. Активний наступ католицизму на Україну супроводжувався нав'язуванням місцевому населенню польської культури. Але офіційне обмеження королем Сигізмундом Першим прав "громадян руської віри" (1525) значно прискорили процеси самоідентифікації українців. Це виявилося в утворенні при церквах світських об'єднань - братств. Втім, релігійна ідентичність, що простежувалася в активному дотримуванні православних християнських обрядів, ще протягом століття була значно сильнішою, ніж етнічна.
Православні братства, реорганізовував