РОЗДІЛ 2
ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ТА ПІДГОТОВКА ВІЙСЬКОВИХ ВТРУЧАНЬ СРСР У ВНУТРІШНІ СПРАВИ УГОРЩИНИ (1956 р.)
ТА ЧЕХОСЛОВАЧЧИНИ (1968 р.)
2.1. Суспільно-політичний зміст і правова оцінка подій 1956 р. в Угорщині та 1968 р. у Чехословаччині
Поняття "угорські події 1956 року" склалося в Угорщині та СРСР наприкінці 1956 - першій половині 1957 рр. Характерними в цьому плані є назви збірників документів, які виходять з друку по гарячих слідах того, що відбулося в країні в кінці жовтня - на початку листопада 1956 р., і мали на меті викрити реакційну, контрреволюційну спрямованість дій уряду І. Надя, деяких внутрішніх і міжнародних сил [132, 166, 167, 260]. Незважаючи на те, що вказане поняття не є суто науковим і не дає чіткої уяви про сутність та характер позначеного ним явища, воно утвердилося не тільки в радянській політичній лексиці, а й у науковому обігу історичної науки.
Офіційно ж те, що відбулося в Угорщині восени 1956 р., позначалося поняттям "контрреволюційний заколот 1956 року в Угорщині". В енциклопедіях та енциклопедичних словниках останнє визначається як "збройний виступ проти народно-демократичного ладу сил внутрішньої реакції за підтримки міжнародного імперіалізму з метою ліквідації соціалістичних завоювань угорського народу" [168-172, 255].
В країнах Заходу дослідники тим самим процесам, явищам і подіям давали протилежну оцінку, називаючи революцією [351, 434-435, 444-445, 480, 515, 527, 564, 589-584, 600].
У пострадянській науковій літературі поняття "угорські події 1956 року" витискує попередню офіційну назву [117, 121, 241, 243, 245, 308, 337, 339, 342], але одночасно виникає інше поняття - "угорська криза 1956 року" [46, 243, 297, 329]. За своїм змістом ці два поняття не ідентичні, останнє з них є набагато ширшим. Воно вміщує не тільки етапи суспільного вибуху і збройної боротьби, тобто власне "угорські події", а й етапи визрівання внутрішнього конфлікту та початок його розв'язання. За часовими рамками криза 1956 р. охоплює період з кінця березня по грудень 1956 р. включно [329, с.17]. А "угорські події" слід розглядати як її найвищий, найгостріший етап.
23 жовтня 1956 р. в УНР стався суспільний вибух, проявом якого спочатку була масова демонстрація в Будапешті, що ввечері того ж дня трансформувалася в збройні сутички між стихійно створеними озброєними групами та урядовими силами охорони порядку - підрозділами держбезпеки, які охороняли важливі державні об'єкти, зокрема, будинок радіо. Окремі збройні сутички переросли в збройне повстання, у відкриту і жорстоку збройну боротьбу двох протилежних сил: з одного боку - повстанських груп і загонів, з іншого - регулярних частин Радянської Армії, уведених до Будапешта для підтримки тогочасного режиму.
Цей вибух призвів до якісних змін у суспільно-політичній обстановці, вивів систему державної влади й усього суспільного життя країни зі стану певної рівноваги. Новий стан, у свою чергу, не був стійким і змінювався під впливом різних факторів, супроводжуючись суспільними потрясіннями. Деяка стабілізація в країні спостерігалася на початку листопада, але й вона була порушена широкомасштабним збройним втручанням СРСР, так званим "другим вторгненням", здійсненим 4 листопада. Остаточне врівноваження системи, але вже в іншій якості, почалося з посиленням новостворених за участю керівництва Радянського Союзу органів влади, коли вони стали здатними вирішальним чином впливати на хід подій і контролювати ті процеси, які відбувалися в країні. Необхідно підкреслити, що це стало можливим завдяки присутності радянських військ, які активно виконували широкий обсяг завдань, чим забезпечили становлення і зміцнення нових органів влади. Процес стабілізації тривав до повної ліквідації опозиційних сил і утвердження в угорському суспільстві влади УСРП, створеної в ході подій частиною членів самоліквідованої УПТ, а також відновлення економіки країни в 1957-1958 рр. [283, с. 34].
Отже, в основі угорських подій 1956 р. лежить потужний соціально-політичний вибух в країні й викликані ним дестабілізація суспільного життя та економіки, розпад і неспроможність органів влади контролювати процеси й серйозно впливати на хід подій, виникнення альтернативних органів влади, сил збройної опозиції і, головне, збройна боротьба між силами, що протистояли одна одній. За всіма ознаками в жовтні 1956 р. в Угорщині відбулося збройне повстання [139].
І все ж, таке розуміння суті угорських подій буде не повним, обмеженим, адже в ньому не знайшли відображення спрямованість і характер процесів. В радянській та угорській офіційній літературі оцінки давались, як правило, з "узгоджених" марксистсько-ленінських позицій. У відповідності до них суттю подій 1956 р. в Угорщині була незаперечна контрреволюційність, а причинами називалися деякі помилки УПТ, зрада ревізіоністів, підривна діяльність внутрішньої реакції і пряме втручання імперіалістів країн Заходу [12-16, 43-44, 106, 118, 130, 141-145, 151-152, 201, 251], причому акцент робився на трьох останніх причинах. Однак, дослідження кінця 80-х - 90-х рр. доводять, що така оцінка суті, характеру та причин угорських подій є необ'єктивною, а тому вона неприйнятна і недопустима для історичної науки.
Відомо, що характер будь-яких масових соціальних вибухів і заворушень багато в чому визначається участю в них тих або інших соціальних сил (рушійних сил), їхніми цілями, власне ходом і тенденціями розвитку подій і, насамкінець, результатами. Враховуючи те, що восени 1956 р. в Угорщині навіть усередині опозиції діяли різні сили, які ставили перед собою не однакові, відмінні, а іноді й протилежні цілі, причому на різних етапах домінували то одні з них, то інші, побудувати вектор спрямованості прагнень цих різнорідних сил і відобразити загальний напрямок розвитку подій досить складно. Якщо за радянських часів головними рушійними силами угорських подій називалися контрреволюційні елементи і колишні хортисти та фашисти, дрібна буржуазія, кримінальні елементи, ревізіоністи й "світовий імперіалізм", - то в наш час бага
- Київ+380960830922