глава ІІІ-А
КЗпП України, що передбачає завершений правовий механізм звільнення
працівників.
Факт смерті працівника чи роботодавця – фізичної особи відповідно до ст. 49 ЦК
України є актами цивільного стану. Відповідно до ст. 1 Закону України “Про
органи реєстрації актів громадянського стану” [146] [335 [146] Про органи
реєстрації актів громадянського стану: Закон України від 24.12.1993 р. №
3807-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 14. – ст. 78.]
акти громадянського стану – це засвідчені державою факти народження, смерті,
одруження, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, переміни прізвища,
імені, по батькові. Вони є юридичними фактами, з якими закон пов'язує
виникнення, зміну або припинення відповідних прав та обов'язків.
Акти громадянського стану підлягають обов'язковій реєстрації в органах
реєстрації актів громадянського стану. Про кожний факт реєстрації акта
громадянського стану органами реєстрації актів громадянського стану видаються
відповідні свідоцтва про народження, смерть, одруження, розірвання шлюбу,
встановлення батьківства, переміну прізвища, імені та по батькові на бланках
суворої звітності, виготовлених за єдиними зразками.
Реєстрація смерті провадиться в органах реєстрації актів цивільного стану за
останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення
трупа або за місцем поховання. Реєстрація смерті провадиться за заявою родичів
померлого, його сусідів, працівників житлово-експлуатаційних організацій або
інших осіб чи за повідомленням адміністрації лікувального закладу, де сталася
смерть.
Заява про реєстрацію смерті повинна бути зроблена не пізніше трьох діб з дня
смерті чи виявлення трупа. Підставою для реєстрації смерті є: лікарське
свідоцтво про смерть (форми № 106/о-95) або фельдшерська довідка про смерть
(форми № 106-1/о-95), видані лікувальним закладом, рішення суду про
встановлення факту смерті чи оголошення громадянина померлим, а також
повідомлення з місць позбавлення волі, надіслане разом з лікарським свідоцтвом
про смерть [130] [336 [130] Про внесення змін та доповнень до Правил реєстрації
актів цивільного стану в Україні: затв. наказом Міністерства юстиції України
від 18.11.2003 р. № 140/5 // Офіційний вісник України. – 2003. - № 48. – ст.
2538. ].
Отже, підставою для припинення трудових відносин у разі смерті працівника або
роботодавця – фізичної особи є свідоцтво про смерть, видане у встановленому
порядку. Запис до трудової книжки працівника у даному випадку має вчиняти, на
наш погляд, посадова особа державної служби зайнятості, яка і має
пересвідчитися у відповідному юридичному факті. Аналогічні правові наслідки
наступають у випадку визнання когось із суб’єктів трудового правовідношення
померлим за рішенням суду (ст. 46, 47 ЦК України) або безвісно відсутнім (ст.
43 ЦК України).
Реєстрація смерті особи, оголошеної судом померлою, а також факту смерті,
установленого в судовому порядку, провадиться відділами реєстрації актів
цивільного стану за місцем проживання заявника. Датою смерті особи, оголошеної
судом померлою, вважається день набрання законної сили рішенням суду, якщо інше
не зазначене в рішенні суду.
Для розгляду судом вимоги про визнання громадянина безвісно відсутнім або
оголошення його померлим установлено особливий порядок, визначений главою 35
Цивільного процесуального кодексу України [207] [337 [207] Цивільний
процесуальний кодекс України: затв. Законом УРСР від 18.07.1963 р. № 1500-VІ //
Відомості Верховної Ради УРСР. – 1963. – № 30. – ст. 464.]
. Він полягає у тому, що зацікавлена особа має довести, з якою метою їй
необхідно довести відповідні обставини. Працівник може висувати таку вимогу з
метою припинення укладеного трудового договору або виплати не отриманої
заробітної плати. Роботодавець, в свою чергу, може вимагати визнання працівника
померлим або безвісно відсутнім також для припинення трудового договору, але з
метою прийняття нового працівника або для припинення сплати страхових внесків
за найманого працівника із загальнообов’язкового державного соціального
страхування. Вимоги щодо отримання належної працівникові заробітної плати,
гарантійних та компенсаційних виплат або щодо повернення роботодавцю переданого
у користування працівникові майна мають пред’являтися спадкоємцям померлого,
які прийняли спадщину.
Вважаємо недоречним пропозицію, викладену у ст. 114 Проекту Трудового кодексу
України про можливість розірвання трудового договору з працівником за
ініціативою роботодавця на підставі відсутності працівника на роботі понад
чотири місяці або відсутності інформації про причини такої відсутності.
Укладення трудового договору, на наш погляд, окрім відносин підпорядкованості
працівника роботодавцеві створює певні зобов’язання щодо взаємоповаги і
врахування інтересів один одного. Можливість звільнення за вищевказаною
підставою розмиває межі між звільненням як заходом дисциплінарної
відповідальності і припиненням трудових відносин через певні події. З
роботодавця фактично знімається обов’язок пересвідчитися у тому, чим викликана
відсутність працівника. Для звільнення достатньо почекати чотири місяці з
останнього дня появи працівника на роботі. Такий підхід явно суперечить і
підходам до визначення статусу фізичної особи, оскільки визнати особу безвісно
відсутньою, що спричиняє аналогічні наслідки, можна лише на підставі рішення
суду за умови, що у місті її постійного проживання немає відомостей про місце
її перебування протягом одного року.
Як ми вже вказували, у трудових правовідносинах між фізичними особами варто
переосмислит
- Київ+380960830922