РОЗДІЛ 2
ТЕОРІЯ УЧНІВСЬКОГО САМОУПРАВЛІННЯ У ШКІЛЬНИЦТВІ ГАЛИЧИНИ (початок ХХ ст.--1939
р.)
2.1 Галицькі педагоги про роль і місце учнівське самоуправління у виховному
процесі
У першому розділі вже йшлося про велику зацікавленість видатних педагогів
минулого ідеями учнівського самоуправління. Зрозуміло, що галицькі педагоги,
які були добре обізнані з творчим доробком своїх попередників, не стояли
осторонь цієї проблеми. Інтерес до неї спричинювали нові тенденції в
педагогічній науці на межі ХІХ-ХХ ст., суть яких полягала в тому, що учня слід
розглядати не як пасивного учасника виховного процесу, а як активного творця
власної особистості.
Для галицьких педагогів питання учнівського самоуправління набувало
принципового значення. Вони розглядали його не просто як один із виховних
чинників. Це був важливий засіб підготовки будівників майбутньої самостійної і
незалежної української держави. Про це виразно свідчать публікації, які
з’явилися в перші десятиріччя ХХ ст., де висвітлювалися засадничі положення
теорії та практики виховного процесу, зокрема учнівського самоуправління. Шляхи
впровадження його основних форм у практику галицьких шкіл, мету, роль і місце
учнівського самоуправління у виховному процесі розкривали дослідження П.
Біланюка, М. Галущинського, Ю. Дзеровича, Д. Малинівського, І. Туркевича, М.
Яцківа та інших галицьких педагогів, які публікувалися на сторінках
педагогічних часописів: “Учитель”, “Прапор”, “Рідна школа”, “Учительський
голос”, “Учительське слово”, “Українська школа”.
Про учнівську автономію на шпальтах “Учителя” писав І. Туркевич. Він вважав, що
першим педагогом в австрійській державі, який ввів учнівське самоуправління в
гімназії був професор Карл Продінґер [307, 83]. Австрійський педагог,
підкреслюючи його важливість, розробив теоретичні основи організації
самоуправління. У кожній школі воно розвивалося по-різному. В його організації
значну роль відігравали педагоги, які готували учнів до самостійної діяльності
й виступали досвідченими порадниками.
На початку ХХ ст. до питаннь учнівського самоуправління звертались польські
педагоги. На сторінках педагогічних видань “Рух педагогічний”, “Освіта і
виховання”, “Muzeum”, “Шкільний приятель”, “Квартальник педагогічний”
з’являлися статті з цього питання Й. Млодовської, Ф. Ґоллітшера, Й. Мірського
та ін. Зокрема, Й. Мірський у статті “Рада шкільна як форма учнівського
самоуправління” проаналізував організацію учнівського самоуправління в
німецьких школах. Він вважав, що така організація сприяє досягненню різних
цілей виховання: релігійно-морального, національного, громадянсько-суспільного,
освітньо-культурного. Відповідно до цілей виховання з ініціативи дітей
створювались організації та інституції учнівського самоуправління [387].
Цю ж проблему на сторінках часопису “Muzeum” розглядав Ч. Мажинський. У статті
“Про ради шкільні і потреби впровадження їх в життя” (1911). Педагог ділився
досвідом роботи, давав поради педагогам щодо структури органів учнівського
самоуправління, доручень, які можна давати дітям у середніх школах. Він також
опублікував “Статут учнівських рад в середніх школах” (Додаток Д) [383,
97-132].
М. Тома у статті “Самоуправління учнівське” зауважував, що “самоуправління як
форма внутрішньої шкільної організації є витвором американським”, але
з’являється і в польських школах. Він писав, що слідом за Ч. Мажинським педагог
Л. Буковський, розробив статут польської шкільної ради, який складався з 12-ти
параграфів. У ньому пропонувалася назва, зазначалась мета роботи, спрямованої
на підтримування зовнішнього і внутрішнього порядку, покращення розумового,
фізичного і морального розвитку учнів, ознайомлення дітей з їх обов’язками і
правами, основами самоврядування [422, 167]. На думку М. Томи, учнівське
самоуправління позитивно впливало на зовнішній і внутрішній порядок у школі,
сприяло піднесенню розумового, фізичного і морального розвитку молоді.
Польські педагоги й надалі приділяли чи мало уваги учнівському самоуправлінню.
Так, у міжвоєнний період на сторінках часопису “Освіта і виховання” (1932) йому
було присвячено серію статей А. Зеленчука. До питання організації учнівського
самоуправління в 1930-х рр. звертається Ч. Павловский у статті “Самоврядування
учнів у школі”, а розвиток шкільних учнівських організацій розглядають у своїх
публікаціях Ч. Скоповський (“Організації шкільної молоді”) та І. Мілаховська
(“Про школярські організації”) [235, 115]. У статті “План науки виховання у
школах середніх” К. Міссон окреслив основні напрями виховної діяльності:
фізичний, релігійний, “товариський”, суспільний, самоосвітній, мистецький,
гуманітарний та ін. Педагог, узагальнюючи власний досвід роботи з учнівськими
гуртками і товариствами, пропонує “Статут шкільної ради” (Додаток Е) [388].
Галицькі науковці й педагоги практики Ю. Богданів, П. Біланюк, В. Левицький, Д.
Малинівський, І. Ющишин неодноразово звертаються до проблем організації
самоуправління в учнівських колективах.
Аналіз джерельної бази дає підстави стверджувати, що в досліджуваний період
педагогами були розроблені методичні рекомендації щодо організації учнівського
самоуправління в класах. Статті П. Біланюка “Громадський устрій кляси як
виховний чинник” [16], “Значіння виховання” [17], “Одне з завдань сучасного
виховання” [19]; Д. Малинівського “Установи шкільного самоврядування” [212], І.
Ющишина “Про шкільне самоврядування” [360], які друкували педагогічні часописи
краю, а також звіти гімназій [103-158; 393-417] розкривали різні аспекти даної
проблеми.
Значну роль дитячому самоврядуванню у духовному житті учня, класу, школ
- Київ+380960830922