РОЗДІЛ 2
Науково-технологічний та інноваційний розвиток: стан та проблеми
2.1. Світові тенденції розвитку науково-технологічної сфери
Світова спільнота накопичила значний та багатоваріантний досвід побудови
механізмів державного регулювання науково-технологічної сфери і, перш за все,
відпрацювання прямих та опосередкованих важелів заохочення її інноваційного
спрямування. При цьому всі країни розглядають науково-технологічну політику як
основу економічного зростання. Зазначимо, що при будь-яких національних
відмінностях фінансової підтримки науково-технічної та інноваційної діяльності
всі вони не лише враховують державні науково-технологічні пріоритети і
можливості досягнення комерційного успіху, а й потреби одержання широкого
спектру стратегічних ефектів, де поряд з економічними на рівних виступають і
соціальні та геополітичні складові [123-124].
Фактично для всіх країн, незалежно від рівня економічного розвитку і фінансових
можливостей, притаманний селективний підхід до реалізації засад національної
науково-технологічної політики з визначенням на державному рівні пріоритетів як
у сфері науково-дослідної діяльності, так і у технологічному розвитку
визначеного кола галузей і виробництв. Для більшості країн такий селективний
підхід супроводжується фінансово-кредитним, податковим та торгівельним
протекціонізмом пріоритетних та нових сфер науково-технологічного і виробничого
розвитку. У промислово розвинених країнах науково-технічна політика спрямована
перш за все на підвищення конкурентноздатності національної економіки;
забезпечення довгострокового зростання економіки; створення нових робочих місць
та захист довкілля; підтримку розвитку науки й технологій; підвищення
чутливості урядових та підприємницьких структур до науки та новітніх
технологій. Важливе значення для реалізації державної науково-технологічної
політики має визначення напрямків бажаних структурних змін в економіці, а також
політики розвитку інфраструктури та визначення її пріоритетів. Найбільш
радикальні зрушення у галузевій структурі сфери НДДКР в усіх країнах пов’язані
із збільшенням в останні роки масштабів наукових досліджень, що провадяться у
галузях сфери послуг: обробка інформації, створення програмного забезпечення,
послуги зв’язку тощо. Водночас абсолютне лідерство зберігають такі наукомісткі
галузі як електронне машинобудування, авіакосмічна промисловість,
біотехнології. Наукомісткі компанії випереджають всі інші за темпами зростання
обсягів виробництва. Так, за останні 15 років їх темпи зростання склали близько
6% проти 2,4% у інших галузях обробної промисловості. Якісно новою рисою є
розвиток інформаційної інфраструктури в основі якої лежить комплексна індустрія
обробки інформації, програмного забезпечення та створення систем для передачі
інформації, мережі спеціалізованих комп’ютерних послуг.
За останні роки з розширенням практики розробки великомасштабних
науково-технологічних проектів досить чітко почала вимальовуватись і тенденція
використання так званого концептуального підходу (vision approach). При цьому
уряди країн концентрують законодавчо обумовлені протекціоністські кроки і
матеріально-фінансові ресурси на найважливіших для даного періоду проблемах
розвитку окремих галузей або національної економіки в цілому. До певної міри
концептуальний підхід не суттєво відрізняється від селективного. Відмінність
полягає перш за все у сприйнятті пріоритетів. Якщо при селективному підході
визначається коло пріоритетних галузей і їх вплив на суміжні виробництва, то
при концептуальному підході взаємопов’язані галузі визначаються в пакеті з
пріоритетними і їх координація починається вже на стадіях розробки проектів.
Характерним прикладом реалізації такого підходу може бути розроблений у Японії
проект “Основні напрямки розвитку торгівлі та промисловості у 70-ті роки”, який
визначав кардинальні зміни у науковій, економічній та технологічній політиці
(“Vision for the 1970 s”). Подібні концепції бачення розробляються відтоді на
кожні 5 та 10 років за участю представників академічної науки та промисловості
і стають підґрунтям при розробці конкретних локальних науково-технологічних
проектів. Так, наприклад, з метою призупинення подальшої концентрації наукових
досліджень у великих містах та надання підтримки індустріально нерозвиненим
регіонам, після прийняття у 1988 році закону про розміщення ключових наукових
установ (Key Facilities Siting Law), в Японії розроблена комплексна програма,
яка була продовженням відомого проекту “Технополіс”. Фактично програма була
орієнтована, по-перше, на подолання основного недоліку цього проекту – слабкого
зв’язку з промисловістю регіону, по-друге – на організацію в сільських районах
науково-дослідних центрів [ 54, 77, 98].
Головною складовою державної науково-технічної політики в усіх розвинених
країнах світу є стимулювання інноваційної спрямованості економіки. Завданням
держави є стимулювання залучення до науково-технічної діяльності окремих
компаній та корпорацій, формування сприятливого економічного середовища для
активізації інноваційних процесів. Зокрема мова йде про сприяння на державному
рівні:
розвитку наукових досліджень та прикладного застосування їх результатів;
підготовки кваліфікованих наукових та інженерних кадрів;
реалізації програм, спрямованих на підвищення активності інноваційного бізнесу
в межах урядових програм;
формування системи державних замовлень у формі контрактів на НДР та ДКР, які
стають гарантом початкового попиту;
стимулювання з боку урядових та виконавчих структур інноваційної активності
приватного капіталу;
посередницькій діяльності при взаємодії академічної та прикладної науки.
Концен
- Київ+380960830922