РОЗДІЛ 2. ДИХОТОМІЯ ПРАВА: СПІВВІДНОШЕННЯ ПУБЛІЧНОГО ТА ПРИВАТНОГО ПРАВА
На початку XX ст. відомий російський вчений Б. Б. Черепахін виступив з
полемікою щодо питання дихотомії права у своїй книзі “До питання про приватне і
публічне право”, виданій у 1926 р., у якій він послідовно відстоював розподіл
права на приватне і публічне, незважаючи на багато численні спроби радянських
вчених усунути такий розподіл. І хоча в сучасній українській юридичній науці ще
й досі продовжуються дискусії про співвідношення приватного і публічного права,
це вже дискусії про визначення змісту визнаних явищ, а не про те, чи визнаємо
ми приватне та публічне право як окремі підсистеми права, чи ні.
Проблема співвідношення приватного і публічного права важлива тому, що завдяки
її вирішенню можна було б вирішувати і багато нагальних практичних питань,
наприклад, про характер діяльності чиновника. Чи може чиновник займатися
підприємницькою діяльністю? Чи можуть розглядатися в якості чиновників тільки
призначувані або також і обрані на посаду особи? Яка роль держави як публічного
органа в житті суспільства, зокрема, у його економічній сфері? Які межі
втручання держави в економіку? Ці і багато інших питань можуть бути правильно
вирішені, якщо буде зрозуміле співвідношення приватного і публічного права.
[Див.: 32, 175]
Можна стверджувати, що приватна і публічна діяльність – це різні за своїм
характером види людської діяльності. Приватна діяльність заснована на захисті
та досягненні власного інтересу особи, на свободі її волі, виборі мети,
інтересу та засобів досягнення, отриманні результату і процесу його здійснення.
Особливі якості притаманні управлінській діяльності, що спрямована на
організацію, створення умов для вільної і безперешкодної діяльності приватних
осіб при досягненні їх інтересів. Публічна діяльність заснована не на
забезпеченні власного інтересу органу управління, не на волі вибору, а
базується на функціональній заданості мети. [Див.:175] Для цього у
законодавстві чітко визначаються задачі і функції публічних органів, їх
компетенція і повноваження, процедури створення і діяльності та
відповідальності за перевищення меж компетенції того чи іншого органу публічної
влади.
Відносини, що опосередковують приватну і публічну діяльність, відрізняються
одне від одного за природою, як, утім, і за методами їхнього регулювання.
Розмежування права на приватне і публічне має здійснюватися в залежності від
способу побудови і регулювання юридичних відносин, властивих системі приватного
чи системі публічного права. Приватноправові відносини побудовані на засадах
координації суб’єктів; приватне право являє собою систему децентралізованого
регулювання життєвих відносин. Публічно-правові відносини побудовані на засадах
субординації суб’єктів; публічне право являє собою систему централізованого
регулювання життєвих відносин. [175; 12]
Зокрема, Черепахін, полемізуючи зі своїми сучасниками, наприклад, з А. Г.
Гойхбаргом, що пропагандував відмову від розподілу права на приватне і
публічне, писав, що ті або інші відносини зараховуються до приватного, а не до
публічного права не тому, що юристи бажають вилучити їх зі сфери публічного
права, централізованого правового регулювання, але саме тому, що ці відносини
під впливом економічних і інших факторів уже віддані об’єктивним правопорядком
на довільний розсуд зацікавлених приватних осіб. [175; 15] Таким чином,
продовжував Б. Б. Черепахін, у цьому питанні усе зводиться до констатування і
розкриття сущого, а не до створення бажаного. Від бажань і симпатій тут рівно
нічого не залежить, якщо підходити до питання без упереджених думок. [175;
17-29]
Публічно-правове втручання в сферу приватного права, необхідність якого саме по
собі не викликає сумнівів, не вимагає для його оформлення спеціальної правової
галузі, оскільки носить різногалузевий характер. Необхідно також добре розуміти
небезпеку змішання приватноправового регулювання з публічно-правовим,
“об’єднання” цих типів регулювання в “нову якість правового регулювання”
(переважати в якому неминуче буде останнє в силу власної природи).
2.1. Публічне право в системі права
Для публічного права в цілому та для його галузей зокрема характерним є
застосування організованого впливу на поведінку та свідомість людей у
суспільстві. Такий вплив спрямований на досягнення певних загальносуспільних
цілей і виражений в офіційних (тобто таких, що визнані державою та
суспільством) формах та забезпечений необхідними засобами та інститутами
втілення такого впливу, включаючи і такі засоби, як примус. Відомий у свій час
О. Гірке писав, що “підданий держави є суб’єктом лише в приватному праві та
об’єктом у праві публічному”, “він почувається в державі як профан у церкві”
[193; 743]
Можна погодитися із поширеною думкою, що публічна влада найбільш концентровано
виражає зміст організованого соціального впливу, що проявляється як у
державному управлінні, так і в самоуправлінні. І тоді, якщо говорити про
самоуправління, то в ньому як раз і виражена та “публічність” самоорганізації
громадян суспільства, зближення публічного права із соціальним та приватним
правом. [Див.: 162]
Галузі публічного права найчастіше використовують такі поняття, як “влада”,
“управління”, “самоуправління”. Зміст кожного з цих понять впливає на те, яку
структуру мають нормативно-правові акти, як вони тлумачаться та як
застосовуються у суспільстві.
Проблемам влади в суспільстві, проблемам політичної та державної влади
присвячені безліч наукових статей та науково-публіцистична література. І це
зрозуміло, оскільки влада і ставлення
- Київ+380960830922