Розділ 2. Освітянська преса про особливості
педагогічного процесу
в українському шкільництві Канади
2.1.Теоретичні аспекти організації навчально-виховного
процесу українського шкільництва в публікаціях
періодичних видань
Українське шкільництво в Канаді як система національної освіти й виховання
канадських українців на початку другої половини ХХ ст. зазнало значних
структурних і змістовних змін. Крім традиційних рідних шкіл, що сформувалися в
попередні десятиліття, у 1950-х рр. організовуються курси українознавства та
дитячі дошкільні установи. Призначення курсів давати своїм вихованцям середню
українознавчу освіту, оскільки “рідна школа – це елементарна школа, де учень
повинен одержати спочатку знання української мови, а потім у формі цікавих
розповідей – знання з історії, географії, літератури” [30, с.48]. Зазначимо, що
з цим завданням вона справляється успішно, чим, власне, і заслужила визнання
спільноти та її високу оцінку. “Без Рідної Школи, – констатує І.Городецький, –
все українське життя замре” [85, с.52]. Власне, це і спонукало свідому частину
етнічної спільноти постійно дбати про її розвиток. Але впродовж семи чи восьми
років навчання в рідній школі по 4 години на тиждень дитина не може опанувати
“усю енциклопедію українознавства [30, с.48]. То ж продовжити своє навчання,
розширити знання, набуті в початковій школі, учні можуть на курсах
українознавства, що працюють за програмою середньої школи і дають можливість
своїм випускникам (матурантам) вступати до університетів, тобто здобувати вищу
рідномовну освіту.
Дитячі дошкільні заклади в системі національного шкільництва канадських
українців були організовані на початку 1950-х років, тобто тоді, коли емігранти
другої і третьої хвилі реально відчули, що починають втрачати молоде покоління,
яке активно входило в соціум країни поселення. Запобігти цьому процесові могла
тільки система рідномовного навчання й виховання, яка повинна охоплювати дітей
від передшкілля і аж до молодіжних організацій включно.
Аналіз джерельної бази засвідчує, що четвертий конгрес КУК (1953р.) прийняв
резолюцію, в якій вперше зверталася увага на те, що “українська школа й
дошкілля мають бути єдиними для всіх складових організацій Комітету Українців
Канади із одним планом навчання, однією, крім релігії, програмою з кожного
предмету й одного типу підручників та посібників” і, що надзвичайно важливо,
далі наголошувалося, що “дитячі садки, українська народна чотирьохрічна школа є
підставою релігійного й національного виховання і передумовою для культурної і
громадської діяльности для наших дітей і молоді” [335, с.82]. І тому конгрес
закликав спільноту розбудовувати дитячі садки, народні школи, літні курси,
бурси й інші культурні установи та інституції, що забезпечують життєдіяльність
етнічної громади.
Проведене дослідження дає підстави стверджувати, що основною і найбільш масовою
ланкою українознавчої освіти все ж таки залишалися рідні школи. Як уже
зазначалося, ОУПК, відповідно до рішень КУК, активно вело наполегливу роботу
щодо спрямування їх діяльності у єдине русло і на єдиній методичній основі.
Зрештою, таку платформу було знайдено: спільні для всіх українських освітніх
закладів навчальні плани й програми українознавчих дисциплін. Створенням їх
зайнялася спеціальна комісія, до якої ввійшли відомі педагоги А.Бабич, П.Бігус,
І.Велигорський, П.Іваськів, В.Кривоус, К.Мазуренко і М.Ребрик. При цьому ОУПК
виходило з того, що “рідна школа повинна виховувати молодь теж у
релігійно-моральному дусі та впоювати їй християнський світогляд” [284, с.3].
Тому в навчальний план запропоновано ввести вивчення релігії як окремої
дисципліни, а також передбачити релігійно-моральні моменти в змісті інших
предметів. Згодом, у квітні 1952р., управа ОУПК затвердила ці вперше створені
єдині основоположні документи “для учителів, що працюють в українських вечірних
школах поза межами рідних земель” [284, с.2].
Підкреслимо, що навчальний план чітко визначив статус і структуру рідних шкіл
та організаційні засади навчального процесу в них. У цьому документі, зокрема,
зазначалося: “Українські приватні вечірні школи в Канаді за своєю
організаційною формою є одно-, дво- й більше клясові без уваги на число
відділів у даних школах.
Там, де працює один учитель і має під своєю опікою чотири, а навіть п’ять чи
шість відділів, ця школа є одноклясова, де працюють два вчителі, двоклясова, де
три вчителі, триклясова і т.д. [284, с.4].
У всіх українських приватних школах заняття відбуваються вечірньою порою, два
або три рази на тиждень. В окремих, краще організованих школах, вони проходять
кожного вечора.
Чітко було вказано і на ті обставини, що негативно позначаються на діяльності
рідних шкіл у Канаді. Це передусім такі: “а) праця в школах відбувається
вечірньою порою; б) після цілоденного зайняття в державних школах діти
приходять на науку фізично послаблені та умово перемучені; в) навчання
відбувається в лучених відділах; г) дітям лишається дуже мало вільного часу на
виконання домашніх вправ та вивчення завданого навчального матеріалу” [284,
с.4].
Проведене дослідження дає підстави стверджувати, що запровадження єдиних
навчальних програм з української мови, історії України, географії України та
співів відіграло важливу роль у поліпшенні діяльності рідних шкіл.
Вони чітко регламентували відповідно до навчального плану зміст дисциплін,
розподіл навчального матеріалу для кожного відділу (класу) на рік, місяць,
тиждень, визначали мету, основні завдання й форми роботи вчителя, методичні
засоби і прийоми, які доцільно використовувати під час вивчення певної теми.
Однак проведений аналіз дає підстави стверджувати, що
- Київ+380960830922