РОЗДІЛ 2
ВНЕСОК УКРАЇНСЬКИХ УЧЕНИХ-ПРАВОЗНАВЦІВ ДОРАДЯНСЬКОГО ПЕРІОДУ В РОЗРОБКУ
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ ІСТОРИКО-ПРАВОВОЇ НАУКИ: ПОРТРЕТНА
ХАРАКТЕРИСТИКА
Розробка наукознавчих проблем історико-правової науки у вказаний період
пов'язана з іменами таких вітчизняних учених-правознавців, як
К.О. Неволін, М.Д. Іванішев, О.Ф. Кістяківський, М.К. Ренненкампф,
Ф.І. Леонтович, М.Ф. Владимирський-Буданов, М.М. Ковалевський, М.М. Ясинський,
О.О. Малиновський, М.О. Максимейко, Ф.В. Тарановський, А.М. Фатєєв, В.В.
Богишич та ін. Багато хто з цих правознавців, незалежно від їхньої національної
приналежності, вважаються одночасно і українськими, і російськими ученими,
оскільки у різні часи жили і творили як на українських, так і на російських
землях, робили істотний внесок в розробку загальної для Російської імперії
історико-правової науки. В.В. Богишич же, хоча і був родом із Чорногорії,
певний час працював у Новоросійському університеті і також істотно вплинув на
розвиток української історико-правової науки.
Більшість названих талановитих учених, будучи істориками права, залишили після
себе численні роботи з історії права, які й нині є важливим підгрунтям для
відповідних наукових розробок як в Україні, так і за її межами. Ряд інших
вітчизняних правознавців, хоча і не були істориками права у власному значенні
слова (наприклад, Н.К. Ренненкампф зазвичай характеризуєтся як учений у сфері
енциклопедії права), в окремі роки своєї наукової педагогічної діяльності
читали лекційні курси з історії права і при цьому займалися дослідженням
окремих проблем історико-правової науки, або присвячували себе іншим галузям
правознавства (наприклад,
А.Ф. Кистяковський був фахівцем в галузі кримінального права), вони і в таких
працях торкалися питань історії права, і зробили певний внесок в розробку
теоретико-методологічних проблем історико-правової науки.
Природно почати викладення портретної характеристики вітчизняних учених з
Костянтина Олексійовича Неволіна (1806 – 1855), оскільки саме він, будучи
засновником вітчизняної юридичної науки, вперше приділив увагу
теоретико-методологічним проблемам правознавства взагалі, та історико-правової
науки, зокрема.
К.О. Неволін – вихованець Вятської духовної семінарії і Московської духовної
академії. Його наукові здібності помітили ще на студентській лаві, і за
особистим вибором митрополита Московського Філарета і на прохання
М.М. Сперанського його було направлено (разом з іншими кращими вихованцями) у
Санкт-Петербург до II відділення Власної Його Імператорської Величності
канцелярії для проходження курсу законознавства. Слухачі курсів були покликані
стати знавцями права, які мали, згідно з очікуваннями їхнього покровителя М.М.
Сперанського, «закласти підгрунтя наук російського правознавства». К.О. Неволін
став першим стажистом європейського університету з Російської імперії. Восени
1829 р. його з групою однокашників за Найвищим велінням було направлено до
Берлінського університету, де він слухав лекції Гегеля, а під керівництвом
знаменитого К.Ф. фон Савіньї вивчав енциклопедію і філософію права, історію і
теорію державного права, а також право римське, німецьке, прусське і
європейське (міжнародне). Після захисту в 1835 р. у Санкт-Петербурзькому
університеті дисертації на здобуття ступеня доктора законознавства «О философии
законодательства в древних»
К.О. Неволіна було призначено на посаду ординарного професора енциклопедії
права і установ Російської імперії до Київського університету Святого
Володимира.
К.О. Неволін був характерним представником університетської науки першої
половини XIX ст., який поєднував наукові заняття з різноманітною педагогічною,
адміністративною (ректор Київського університету (1837 – 1843), потім
завідуючий кафедрою, декан юридичного факультету і проректор
Санкт-Петербурзького університету, викладач ряду інших навчальних закладів) і
законопроектною діяльністю. Останню він починає як один з укладачів Зведення
законів, пройшовши спеціальний підготовчий курс під керівництвом М.М.
Сперанського і під безпосереднім наглядом М.А. Балуг'янського – видатного
кодифікатора, першого ректора Петербурзького університету. В 1853 р. К.О.
Неволіна було обрано членом-кореспондентом Російської академії наук.
Головна праця К. Неволіна – це двотомна «Энциклопедия законоведения», видана в
Києві в 1839 – 1840 рр.[113, 114] [67 [113, 114] Неволин К. Энциклопедия
законоведения. – Т. I. Введение в энциклопедию законоведения, общая часть ее и
первая половина особенной части. – Киев: Университет. тип., 1839; Т. II. Вторая
половина особенной части. – Киев, Университет. тип., 1840. ] «Энциклопедия
законоведения» фактично складається із загальної, особливої частини і історії
філософії законодавства. Учений своєрідно тлумачив предмет енциклопедичного
законознавства. Він вважав, що курс енциклопедії повинен подолати країнознавчу
і вузькопредметну орієнтацію і стати більш полемічним. Неволін досягає цього
шляхом включення роздумів про користь енциклопедії, її історію, методи, а також
про її допоміжні науки.
К. Неволін створив систему не тільки філософії права, але й історії
законодавства стародавніх народів. В «Энциклопедии законоведения» вперше
систематично подана як історія державно-правових установ, так і історія
державно-правових поглядів. Не випадково, що М.Н. Капустін, визнаючи
К. Неволіна основоположником історико-правового напрямку в Російській імперії,
відзначав такі переважні риси його творчості, як збирання наукового матеріалу і
обережність у висновках [57] [68 [57] Капустин М.Н.
- Київ+380960830922